Знову Київ. Знову балістика. Знову ніч, коли люди прислухаються до неба.
Ще вчора Telegram-канали повідомляли, що наші Сили оборони полюють на російські «Іскандери» й С-400. Хотілося вірити, що ворога вже навчили боятися власних пускових установок.
Але російські ракети не зупиняються від повідомлень про перемоги.
Їх зупиняють лише реальні втрати ворога.
І тут є за що віддати належне нашим воїнам.
Ураження нафтобази в Азові, удар по Ільському НПЗ, повідомлення про пошкодження Кримського мосту - це удари по системі, яка забезпечує російську агресію.
Пальне. Логістика. Постачання. Можливість продовжувати війну.
Але один успішний удар - це результат. Система ударів, після яких ворог не встигає відновлюватися, - це стратегія.
І вона потребує не тільки героїзму військових.
Потрібні три речі.
Перша - максимум грошей Силам оборони. На далекобійну зброю, ППО, розвідку, технології, виробництво. Щоб російські пускові установки ставали дедалі вразливішими, а українські міста — дедалі захищенішими.
Друга - перезавантаження правоохоронної системи. Щоб вона ловила корупціонерів, а не кошмарила тих, хто працює на оборону. Щоб гроші не розчинялися в оборудках. І щоб наші партнери мали всі підстави допомагати більше, а не нагадували і підганяли.
Третя - професійний уряд національного порятунку. Не за особистою відданістю, а за здатністю вирішувати завдання. Забезпечувати армію, захищати енергетику, виконувати домовленості, відповідати за результат.
Бо кожна втрачена гривня, кожне зірване замовлення, кожен місяць управлінської безпорадності - це можливості, яких бракує нашому захисту.
Ми вже навчилися діставати ворога далеко від наших кордонів. Тепер потрібно зробити так, щоб він дедалі менше міг діставати нас.
І це завдання не лише для військових.
Це обов’язок влади - і відповідальність.
Щоб наступного разу російська ракета не просто не долетіла до Києва. А щоб її не було чим запустити



















