Колись в дитинстві я натрапив на книгу про чилійських революціонерів, які боролися з хунтою Піночета.
Я симпатизував революціонерам.
І там, у книзі, була фраза іспанською, але російськими буквами, а у зносці іспанською:
el pueblo unido jamas sera vencido...
Ель пуебло унідо хамас сера венсідо
Пока мы едины, мы непобедимы.
Пісня закарбувалася у мене в пам’яті. Потім, коли я вчився в університеті, я запропонував своїм і це стало КВН-кричалкою спочатку природничого факультету, а потім всього університету.
Причому ми кричали це так: спочатку іспанською, потім російською. Це був початок 90-х і кричати російською вважалося нормальним.
А потім настав 2004 рік. В Сумах була студентська революція проти об’єднання вузів.
Три вузи заганяли в один, під медведчуківського ректора. Ну ми і повстали. І ця кричала кілька разів прозвучала від студентів. Але тоді вже під’їхали на допомогу сумчанам кілька студентів зі Львова та кілька УНСОвців.
Кричалка була гарною, але націоналістам не заходила. І її швидко студенти переробили з російського варіанту:
- Пака ми єдіни, ми нєпабєдіми
в українську версію:
- Разом нас багато, нас не подолати.
І так прижилося. І потім за сумчанами це став кричати весь Майдан.
От сьогодні випадково натрапив на цю пісню. І згадалося.
І в тому числі, як трансформувалася ця пісня з чилійського спротиву до українського.
Молодість і жертовність завжди згадується як щось надзвичайно щасливе.
Ось ця пісня.
Майдан ще буде. Слава Україні!
