Реєстрове козацтво в Україні було засноване за універсалом короля польського та литовського Сигізмунда II Августа в червні 1572 року. Це рішення було прийнято з метою встановлення контролю над козаками та використання їх як військової сили для захисту кордонів Речі Посполитої. На чолі реєстрового козацтва був поставлений Ян Бадовський, якого обрали з огляду на його досвід і авторитет.
На початковому етапі до реєстру було записано 300 козаків. Їх називали реєстровими, оскільки вони були офіційно внесені до спеціального реєстру, що означало їх визнання та легітимність як військової одиниці в складі армії Речі Посполитої. Це також дозволяло козакам отримувати платню і користуватися певними правами та привілеями.
Реєстрові козаки були розквартировані в основному на території Київського, Брацлавського та Черкаського воєводств, що було стратегічно важливим для захисту південних кордонів Речі Посполитої від нападів кримських татар та інших загроз. Вони мали добре озброєння, включаючи шаблі, списи, мушкети та гармати, що робило їх ефективною бойовою силою.
Платня, яку отримували реєстрові козаки від сенату Речі Посполитої, була досить значною на той час. Вона складала від 5 до 12 злотих на місяць, залежно від звання та обов'язків. Окрім грошової платні, реєстрові козаки отримували також певні привілеї, такі як звільнення від податків та можливість займатися торгівлею.
Створення реєстрового козацтва було важливим кроком у регулюванні відносин між козаками та центральною владою. Воно дозволило частково інтегрувати козацтво в державну структуру Речі Посполитої, водночас зберігаючи автономію та самоврядність козацького війська. Це також сприяло посиленню обороноздатності південних рубежів та забезпеченню стабільності в регіоні.
Історії українських козаків
