"Є речі, які забути і пробачити неможливо" - Олена Кудренко

"Є речі, які забути і пробачити неможливо" - Олена Кудренко

Може хтось пам'ятає сценку 95 Кварталу, десь в проміжку 2014-2019 року, де вони порівнюють ЗСУ з вівцею, що кидається на велику корову. Вівця розганяється і біжить на того великого, вдаряється об нього та відступає назад. Той великий, за задумами сценаристів Кварталу - армія РФ. Хто бачив відео, та може знайти, скиньте в коментарі, будь ласочка. Пам'ятаю, як весь зал ржав. Голосно.

Я тоді відчула, що ми вболіваємо за різні команди.

- Взути;

- озброїти;

- одягти;

- нагодувати;

- навчити;

- зміцнити бойовий дух;

- знайти кошти на зарплати, соцпідтримку, лікування, реабілітацію...

Ще ніхто так не допомагав, як зараз. Ні Європа, ні США. І бути президентом тоді, на хиткому грунті, з розваленою попередниками Армією, зі слабкою економікою, з відсутністю суттєвої допомоги союзників - це вже був виклик. І тут би, с...ка, внутрішня підтримка, хоч слово від тих, хто є аплодисментозалежним, на свою величезну аудиторію по всій Україні - хоч слово на підтримку СВОЇХ...

У мене ще з того року питання, а за яку команду були ті, що порівнювали ЗСУ з вівцею, чи з бараном, і ті, хто саме з цього ржав?

На росії всі роки - пропаганда, фільми, пісні, атрибутика, натаскування на нас, зрештою команда "фас", і вся ця смердюча навала поперла в наші домівки. У нас же як не бийся - для більшості ти маленька шавка, яка не має шансів перемогти великого непохитного звіра.

Сьогодні бути дотичним до ЗСУ, хоч кольором спортивного костюму, хоч цивільним шевроном, хоч тижневою неголеностю перед фотокамерами -це плюс до рейтингів. Бачите, як воно?.. Перевзуватися, так?

Один з фб-друзів написав допис, де виклав таку думку (Денисе, дякую за захист!): поки росія роками вирощувала покоління вбивць, тупе стадо, якому сьогодні дали автомати - ми виховували молодь для мирного існування. Айтішників, дизайнерів, артистів, банкірів, бізнесменів тощо. І коли я умовно малюю собі наше місце між росіянами та європейцями - то бачу, що нам не можна бути європейцями в "чистому" вигляді. І ми не можемо спуститися до рівня росіян, звісно. Але нам треба вчитися поєднувати совість і мужність, Закон і правила - зі здатністю боляче вгризатися в будь-якого звіра. З дикістю. Але контрольованою. Вгризатися і в того, ким уявили армію РФ артисти Кварталу 95. Того, на якого ВЖЕ тоді, коли підтримка ЗСУ ще не була популярна серед більшості, кидалася маленька, ледь навчена, погано одягнена, напівголодна, погано озброєна, але ВЖЕ мужня українська армія.

Підтримувати СВОЇХ - це означає підтримувати в біді й радості. Але в біді - особливо.

P.S. На додаток. За деякими джерелами, в районі Авдіївки зараз сконцентровано 40 000 росіян, за іншими - до 50 000. Їм протистоять буквально 3-4 українські бригади. Якщо взяти Південь, то проти тактичного десанту України на Лівому березі російський генерал Теплінський сконцентрував кількість військ, співставну з дивізією. 600 людей, нехай 1000 - стримують 15 000 росіян. (Це за словами Сергія Грабського).

Зараз смішно?