Ми підійшли до моменту істини у наших подальших реформах. Наші західні союзники та донори вже не дають коштів під майбутні реформи. Вони вимагають реформ сьогодні, а кошти даватимуть завтра. Це не скасовує того, що я щиро визнаю — за чотири роки (2014-2018) справжньої незалежності Україна провела більше реформ ніж за попередні 23 роки напів-окупації (1991-2014). Але ми вперлись у стіну. І цьому є чотири причини.
-вичерпалась ейфорія значної кількості людей після Евромайдану та Революції Гідності,
-політики почали готуватись до наступних виборів і скочуються у щораз сильніший популізм,
-подальші реформи впритул підійшли до особистих інтересів багатьох депутатів (саме по їхніх кишенях почали бити реформи щодо демонополізації, війська, держзакупівель, бюджету, банківської галузі, енергетики, тощо) і вони не хочуть втрачати те, що в них ще залишилось,
-радикально активізувався зовнішній ворог та його місцеві прихвостні, які намагаються змінити наш евро-атлантичний вектор та вектор на реформи — я маю на увазі шалену відкриту інформаційну війну.
Який вихід? Сьогодні ідеального виходу немає. Хто давно мене читає, той пам'ятає, що ідеальний вихід я підказував ще у 2015 році, але мене не почули: прем'єр—технократ, прем'єр—іноземець, прем'єр без політичних амбіцій. Такий прем'єр мав провести усі болісні та непопулярні ринкові ліберальні реформи, зібрати на себе увесь негатив, і піти у відставку. Адже ефект від таких реформ з'явиться мінімум через п'ять років. Нагадаю, що спочатку Бальцеровича у Польщі проклинали у кожній хаті, але через двадцять років, коли економіка пішла різко догори, його вже вважають чи не національним героєм. А що у нас?
Ну не може наш прем'єр бути реформатором, і водночас — бізнесменом, політиком і мати політичні амбіції на майбутнє. Саме тому наш прем'єр не підтримує ринок землі, ринкові ціни на газ, тощо. Надто багато бізнес-інтересів переплетено.
Але за нинішніх умов, прем'єр-технократ — це ще нереальніше ніж у 2015 році. І його точно не буде затверджено Верховною Радою. Що ж буде?
Буде повільний поступ вперед. Під тиском Заходу. Не під тиском людей. Бо більшість людей хоче забрати й поділити, хоче европейського життя та зарплат вже зараз, через 70 днів, але зовсім не хоче платити податки, тощо.
Як я писав раніше, величезною проблемою є наша Верховна Рада. Там вже немає настрою на реформи (а наступна Верховна Рада може стати ще гіршою). Але потреба продовжити співпрацю з МВФ заставить Раду створити антикорупційний суд та виконати інші маяки МВФ до літа. А восени почнеться передвиборча кампанія.
2019 рік буде визначальним. Голосувати нам. Думати нам. Що оберемо — те й буде. Та, попри все, я — оптиміст.
