Він любив комічні вистави з перевдяганнями, і сам в них охоче брав участь.
Робив це публічно, збираючи великі маси глядачів на стадіони і арени.
Спочатку народ його сліпо обожнював і готовий був на руках носити.
Простим людям подобалося, як молодий імператор тролить місцевий парламент.
Наприклад, Калігула оголосив, що призначить свого коня сенатором.
Всі вирішили, що це — круто, і сміялися вдалому жарту.
А він з посмішкою спершу записав свого коня в цивільний стан — за законом в парламенті міг бути тільки корінний римлянин — а після призначив, таки, сенатором. Коня!
Хтось говорив, що подібне є нехтуванням здорового глузду і насмішкою над державним устроєм.
Але, народ парирував, що це — креативно, смішно і, оскільки стосується лише сенаторів, то нехай собі тролить їх далі.
Тут Калігула оголосив, що призначає свого коня-сенатора консулом.
А згідно з античною традицією, консули були вищими держ.особами і управляли областями, які входили до складу імперії.
Ось тут вже громадяни зрозуміли, що з імператором щось не те, і прийшли в двіж.
І тут маска коміка була скинута: Каллігула відповів жорстоким терором, що дуже характерно для істериків, коли щось йде не по-їхньому.
Одночасно виявилися й інші сюрпризи — порожня скарбниця, розвал економіки, втрата союзників, активізація зовнішньої загрози.
Виявилося, що веселий імператор був повністю некомпетентний у всіх сферах, крім самопіару і видовищ.
Громадяни прозріли, але було пізно: країна опинилася на межі краху.
Ситуацію врятувала армія, яка збунтувалася через затримку заробітної плати, і поперла на Капітолій.
Військові прибрали Калігулу і призначили керувати країною маріонетку Клавдія.
Але той, як і попередник, став застосовувати інструменти диктатури і терору.
Народ активно вимагав повернути громадянські права, демократичні інститути, і волав до совісті військових.
Ті показували цивільним дулю, зі словами, що не допустять, щоб незрілі особистості, ласі до видовищ, вирішували долю імперії.
Але, управлінці і економісти з військових виявилися так собі.
Імператорів стали міняти одного за іншим, за принципом: не зміг забезпечити дива — пішов геть.
Деякі й року не затримувалися, звільняючи місце для наступного.
Ця чехарда остаточно підірвала економіку країни.
Нарешті, методом проб і помилок, призначили імператором сенатора Марка Кокцея Нерву.
Це був серйозний чиновник, розбирався в економіці, поважав закони і був хорошим дипломатом.
Він повернув демократичні інститути, підняв Рим з попелу, відновив права пригноблених і задружився з лояльними сусідами.
Римський орел розправив пір’ячко, країна зажила нормальним життям.
Але тут народ вирішив, що чогось йому не вистачає. А саме — видовищ.
Як виявилося, люди не награлися в Калігулу, і висновків не зробили.
Імператор Марк відповів, що країні не до веселощів, треба затягнути пояси, зміцнювати оборону, тільки жорсткою економією можна забезпечити розвиток.
Люди сказали «ні», і Марка теж змістили, причому — пов’язали і заморили голодом, для науки всім наступним «рятівникам нації».
Наступні загравали з народом і сенаторами, але це ситуацію не рятувало. Бардак в країні був ще той.
А тут їхнім сусідам доперло, що гріх не половити рибку в цій муті з вигодою для себе.
Вони стали нападати і відхоплювати від Риму шматок за шматком.
Знову ситуацію взяли в свої руки військові.
Пощастило з полководцем Аецієм, який розігнав сенат і очолив військову диктатуру.
Але закони економіки не підпорядковувалися військового статуту, і ситуація всередині країни ставала все гірше і гірше.
Імперія ще утримувала зовнішні кордони за рахунок патріотизму і самовідданості легіонів. Хоча грошей їм платили все менше.
Скоро і легіони видихнули, вирішивши, що з якого дива вони повинні гинути за невдячних співгромадян, і потихеньку стали саботувати.
А після прийшли варвари…
І нікого в країні не знайшлося, хто міг би дати їм відсіч.
Так закінчилася історія вічного міста.
P.S. Це був короткий виклад подій, що призвели до занепаду Римської імперії.
Тут немає алюзій на нашу дійсність.
Але, пам’ятати історію — необхідно, тому що, як говорив Джордж Сантаяна — «вона повертається, якщо про неї забувають».
