В Україні відбувається небезпечна інституційна трансформація: орган стратегічного управління національною безпекою ризикує перетворитися на ще один центр силового контролю над суспільством.
Указом Зеленського №880/2026 дозволено заміщувати поліцейськими 130 посад апарату РНБО. Це понад половина його граничної штатної чисельності — 252 особи. Секретарем РНБО став колишній міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
Навіщо державі фактично створювати друге МВС усередині конституційного органу, покликаного координувати національну безпеку? Хто і від кого збирається захищати Україну такими методами?
Особливо небезпечним це рішення виглядає на тлі санкційної практики, коли держава здатна обмежувати майнові та економічні права людини без попереднього судового розгляду. Тепер виникає загроза поєднання поліцейських інформаційних ресурсів, відомчого таврування «неблагонадійних», підготовки санкційних рішень та президентської вертикалі їхнього виконання.
Сьогодні людину можна публічно оголосити загрозою національній безпеці, застосувати до неї санкції, а вже потім запропонувати роками доводити в суді необґрунтованість державного втручання.
Це небезпечна інверсія правової держави: замість презумпції невинуватості — презумпція підозрілості, замість незалежного правосуддя — адміністративне рішення, замість захисту громадянина — можливість його позасудового ураження.
РНБО створювали для захисту України від загроз, а не для перетворення критиків влади, незалежного бізнесу, журналістів чи громадських діячів на об’єкти силового адміністрування.
Кадрове рішення саме собою ще не доводить існування такого механізму переслідування. Але створює передумови, які в демократичній державі мали б викликати негайну парламентську реакцію.
Українці мають право знати, хто і на яких підставах формує списки «небезпечних», хто перевіряє достовірність матеріалів і хто персонально відповідатиме за незаконні санкції та знищені репутації.
Нам потрібна Рада національної безпеки, яка захищає державу від ворога, а не владу від власного народу.
Бо коли безпеку держави починають ототожнювати з безпекою правлячої верхівки, національна безпека перетворюється на загрозу конституційному ладу.
