Війна в Україні для росії стала найкривавішою війною не лише за весь час існування такого утворення як “російська федерація”, а й фактично за період після Другої світової війни. На сьогоднішній день втрати російської армії в Україні перевищують 1,21 млн. осіб. Про це пише військово-політичний оглядач Олександр Коваленко у матеріалі для сайту Minval Politika.
Ці втрати більше, ніж сумарні втрати в усіх війнах і конфліктах, у яких брала участь як російська армія, а й радянська після завершення Другої світової війни. У свою чергу, якщо пропорційно порівняти війну в Україні із Другою світовою, то російські втрати перевищують втрати РСЧА.
Зрозуміло, за настільки інтенсивної та кривавої війни необхідна регулярна мобілізація людських ресурсів, чим російське командування зайнялося буквально відразу ж як зрозуміло, що швидкої війни за 2-3 дні або 2-3 тижні провести не вдасться.
Практично по всіх регіонах рф розгорнулися масштабні мобілізаційні кампанії як на добровільній основі, так і примусові: «часткова» мобілізація осені 2022 року. Але характерною рисою всіх мобілізаційних заходів у росії стало те, що практично в будь-якому регіоні призов представників корінних і малих народів у рази перевищував призов руського населення.
Наприклад, у 2022 році в рамках мобілізаційних заходів у Новосибірській області призов торкнувся 2000 осіб, або 0,27% чоловічого населення області. У свою чергу, в Республіці Саха було призвано понад 4750 осіб, що становить 1,66% чоловічого населення регіону. Причому по призову лідирували райони, де проживають малі народи на межі зникнення: Абійський, Анабарський, Верхньоколимський, Верхоянський і Нижньоколимський.
Не кращою є ситуація і в регіонах Північного Кавказу. Наприклад, лише через півроку після початку війни росії проти України влада Північної Осетії відкрито визнала загибель близько сотні місцевих жителів на війні. Водночас, за той же період на цвинтарі у Владикавказі виник гострий дефіцит вільних місць через щоденне поховання загиблих на війні в Україні.
Не краща ситуація і в Дагестані. На сьогодні верифіковано загибель на війні 1769 дагестанців. Саме верифіковано — тобто задокументовано загибель із зазначенням імені, прізвища та місця походження. Іноді ідентифікація утруднена, оскільки в офіційних повідомленнях відсутня уточнююча інформація, а найчастіше пишуть щось на кшталт: «загинув син лезгінського народу». Реальні цифри можуть відрізнятись від верифікованих у рази.
Або ось яскравий приклад: у Хабаровському краї рф до початку повномасштабного вторгнення в Україну населення становило 1,29 млн. осіб, з яких 21129 — представники корінних народів: нанайці, негідальці, нівхи, гайки, удегейці, ульчі, евенки, евени. У свою чергу, мобілізаційні заходи в краї були проведені так, що на 10 тисяч жителів було мобілізовано 34 “руських”, тоді як серед корінного населення показник становив 95 на 10 тисяч.
Загалом під час проведення мобілізаційних заходів у росії 67% мобілізованих — це представники сільської місцевості чи невеликих міст із населенням менше 100 тисяч жителів.
Примітно, що, згідно з верифікованими даними, задокументованими безпосередньо, найбільше загиблих на війні в Україні — з Башкортостану та Татарстану. За цим показником їм поступаються навіть Бурятія, Республіка Саха, Алтайський край та Тива.
У той же час смертність на війні в перерахунку на чисельність населення регіону найвища в Тиві та Бурятії – коефіцієнт 171 та 139 відповідно.
На сьогоднішній день верифіковано, тобто документально підтверджено, що на всіх 7278 тувинців-тоджинців, унікальну народність, припадає щонайменше 151 загиблий на війні. На 2730 теленгітів, народність на межі зникнення – щонайменше 25 загиблих.
Для цих та багатьох інших народів такі втрати можна порівняти з невідворотним зникненням.
Очевидно, що на сьогоднішній день росія війною в Україні проводить не лише планомірний і масштабний геноцид проти українського народу, а й продовжує невід’ємну стратегію із зачистки населення країни від неугодних національностей та культур — стратегію, яка не змінювалася з часів Московського царства, Російської імперії та мала місце за СРСР.
У липні 2024 року Мін’юст рф включив 55 організацій, які вивчають проблематику корінних народів росії, до списку екстремістських, тим самим заблокувавши їхню роботу та обмеживши доступ до інформації. Крім того, багаторічна, з покоління в покоління, русифікація корінних народів росії шляхом присвоєння їм російських імен та прізвищ ускладнює процес верифікації та ідентифікації.
Очевидно, що реальні масштаби етнічної та культурної зачистки, що проводиться всередині росії, вже являють собою катастрофу для багатьох малих народів, зникнення яких у подібних умовах стає невідворотним фактом.
