Ще до того, як ув’язнені прибули до пунктів призначення, уряди, які стоять за угодою щодо їх обміну, намагалися сформувати ширшу картину того, хто що зробив і що все це означало, повідомляє Politico.
Білий дім охарактеризував масштабний багатонаціональний обмін ув’язненими як перемогу для дипломатичної спадщини президента Джо Байдена. Керівництво Німеччини пояснило, що погодилося на угоду, щоб захистити людські життя та продемонструвати солідарність зі США, знаючи, що, як і слід було очікувати, зіткнеться з негативною реакцією за звільнення вбивці в рамках обміну.
путін створив враження, що Росія ніколи не покине своїх прихильників за кордоном, навіть незважаючи на те, що він відправляє так багато своїх людей вмирати в Україну.
Одним із результатів повідомлень стало те, що Сполучені Штати виставляють себе як найдосвідченіший актор. Всередині країни контроль Білого дому над історією призвів до того, що Рада нацбезпеки та її голова Джейк Салліван виявилися найважливішими гравцями, за винятком самого Байдена.
Ця історія не знаходить підтримки в інших колах уряду США — є деякі уражені почуття, особливо в Державному департаменті, де деякі вважають, що Рада нацбезпеки надала собі надто багато заслуг в історичному обміні.
А в Європі переможне коло адміністрації Байдена швидко переросло у стурбованість деяких політиків та активістів з прав людини, що, видаючи путіну вбивць та шпигунів, США, Німеччина та інші залучені країни спонукають Кремль у майбутньому затримувати ще більше людей за хибними звинуваченнями.
Експрезидент Дональд Трамп та його колеги-республіканці швидко спробували підірвати будь-яке посилення, яке віцепрезидент Камала Гарріс могла отримати від обміну в гонці за Овальний кабінет. Були також неурядові діячі, чия роль в обміні спливла на поверхню.
Для сімей російських дисидентів, журналістів та інших, які зараз на волі, всі ці події були набагато менш важливими, ніж той факт, що їх близькі нарешті вдома. І, певною мірою, це нормально, коли масштабне починання з такою кількістю залучених людей призводить до появи багатьох точок зору, кожна з яких може бути правдою.
Але те, який наратив домінуватиме з часом, може вплинути на те, хто переможе на виборах, чи продовжать уряди використовувати захоплення заручників як тактику тиску і чи можуть подібні обміни повторитися.
