Спробуйте подивитися один і той самий фільм в українському перекладі, і для порівняння в російському. Останній – дуже бідний мовою, доволі примітивний, але по-їхньому “соковитий” нерідко завдяки матюкам. Небо і земля. Дуже добре видно відмінності між нами, які стоять на вищій сходинці інтелектуального та культурного розвитку (окрема тема – скільки нас таких), – і ними, яким ось така мова ближча. Вона відповідає їх сутності. І споглядаючи жахіття цієї війни, дивлячись, як вони навіжено пруть м’ясними штурмами на наші позиції, нахабно, дико, жорстоко, я розумію, ЯКІ вони є насправді. Вони виробили собі норми поведінки, норми спілкування, норми взаємовідносин, коли для них звичне життя – це виключно виживання. Вся країна – як зона, де жити не вміють, тільки виживати й мусять. Це стадо так виховали, і коли покійний Задорнов вихвалявся зі сцени, що “наш чєловєк выживет вєздє”, як наче це перевага – то це був приклад насправді нещасних, обділених кофортом та свободами людей. Ти, аби вижити, мусиш або підлаштуватися, або прогнутися, або “нагнути” когось, або, вибачте, підтиратися газетами в той час, коли світ винайшов туалетний папір.
“Русскій” – це виживаючий. “Русскій” – це представник нещасних, обділених людей, які, аби поїсти, мають піти та відібрати їжу в того, у кого вона є. Образно кажучи, а може й не образно. Відібрати автівку, стиралку, білизну з чужої шухляди, дівочу цноту насильно – яка різниця?
Сьогодні ще більш очевидно, що такі люди – ВСЬОГО ЛИШЕ росіяни. І я не побоюсь сказати це з долею зверхньості (тут не Фейсбук з його дивними “стандартами”). Це ж скільки років блефу втовкмачували нам, що є “русскіє”, а є “нє русскіє”. Тут, на Сході, це поняття в’їлося в мізки досить суттєво. Пропагувалася перевага росіян перед всіма іншими національностями, але чим перевага? Виключно плагіатом, блефом та вдало побудованою пропагандою. Те біосміття, яке наші беруть в полон, час від часу теж показує, що по вуха в тому самообмані. Воно сидить нещасне, обділене інтелектом, щиро здивоване, що опинилося десь, де краще, ніж на його болотах. Так і хочеться сказати: вчи, “русскій”, які існують нації. Вчи, недоробок, що є чужі кордони. Вчи, що ти не пуп цієї землі, і ти НЕ можеш пишатися собою тільки за те, що ти “русскій”.
Ледь не втратила думку, важливо зазначити, що на фоні цієї втомкмаченої нам пропаганди (нашим батькам за роки окупації радянським союзом) – саме відчувати себе українцем і було НАДскладно. Коли є “русскіє”, і є “нє русскіє” – то хто ж є інші? Коли “русскім” бути так вигідно, бо тішить его – то як це, бути українцем посеред такого пропагандистського тиску?
Але яке щастя бути НЕ “русскім”, по-перше (хоча вони й привласнили назву нашої Русі, і так, треба писати “росіяни”, але ж…) – і бути саме українцем, по-друге. Тепер, коли маски зірвані, коли є всі шанси побачити, на кого ж ти рівнявся частину свого життя – рівняйся на своїх. Тільки не помились, хто вони, свої. Ким ти хочеш бути – представником нації Воїнів, або нації нещасних людей, що й досі окрім як виживати, інакше існувати й не навчені.
