Почнемо з нафти. Bloomberg вийшов зі статтею, що ставить під питання ефективність санкцій проти російського нафтовидобування. Свіжа статистика навпаки демонструє приріст буріння в Росії. Устаткування і кадри великих компаній-нафтобурильників значною мірою лишилися на місці і працюють під новою вивіскою після ухвалених Путіним продажів місцевих дочірок. А у випадку із Schlumberger Ltd, за словами її директора, “компанія лишається на ринку завдяки гнучкості та особливостям структури, що дозволяє їй працювати в Росії та не потрапляти під санкції”. Гадаю, виявлення таких гнучкостей має стати пріоритетним об'єктом дослідження правоохоронців.
Окрім нафтовидобувного устаткування на території Росії, є ще таке, що продовжують ввозити через другі й треті руки. У цьому нема геть нічого дивного – той же Іран під санкційним тиском, що в рази перевищує нинішній на Росію, продовжує розвідку і буріння. А на відміну від устаткування, доступ до спеціалізованого ПЗ ніяк не впливає на обсяги буріння – лише на точність і якість, бо споживацький GPS та піратське ПЗ примушує копати більше. І судити про доступ за статистикою буріння ми не можемо.
Стаття згадує, як після окупації Криму та українських нафтогазових родовищ Росію намагались відрізати від технологій шельфового видобутку. Але попри значне скорочення такого видобутку, це не зупинило шельфові програми “Роснєфті” повністю. Цікаво, чому так трапилось?
А редактор Oilprice.com розмірковує, чому санкції проти нафтової галузі Росії не мали очікуваного руйнівного впливу. Серед основних варіантів – те, що нафтопроводи не потрапили під санкції. Продовжує функціонувати “Дружба”, постачаючи нафту передусім в Німеччину, де на іншому кінці, в місті Шведт, нафтопереробним заводом і досі володіє “Роснєфть”, ще й збільшує у ньому свою долю. До того ж, із “Дружби” отримують нафту Угорщина, Словаччина та Чехія.Як аналогію автор приводить вправні вихиляння Європейського Союзу, що продовжував купувати нафту у підсанкційного Ірану. А обмеження ціни російських продуктів нафтопереробки на рівні 100$ за барель автор вважає завеликим, аби реально щось обмежити. Ці скептичні голоси важливі, бо якщо ми хочемо насправді ефективний режим тиску на Росію, такі шпаринки мають бути закриті.
EU Observer знайшов підтвердження нашій гіпотезі, що майбутній європейський пакет санкцій стосуватиметься найперше експорту мікрочіпів або устаткування, що може бути використане російською оборонкою. Хоча й треба зауважити, що посилається це видання на неназваних “європейських дипломатів.”
А голландське видання NL Times розповідає про такого собі Дмітрія К, голландського росіянина, що потрапив під слідство, поставляючи цінні компоненти до геть не підозрілої московської компанії “СпєцПромСвязь” – підрядника оборонної мегакорпорації “Ростєх”. Дмітрій аж надто невправно підробляв документи, замінюючи російського покупця на українську прокладку “Укрморавія”. Власне, підробка документів є найпершим звинуваченням у справі Дмітрія. А скільки ще таких Дмітріїв гуляє по Європі загалом і по Голландії конкретно?.. До речі, цікавий аспект: Голландія і конкретно Амстердам є улюбленим місцем проживання путінських топів – як-от донька Путіна і штатний Геббельс Дмітрій Кісєльов. Цікаво, як публічні поборники посконних російських традицій полюбляють жити у лібертінському лігві Європи.
Після українських санкцій і розмов у Європарламенті західні ЗМІ зацікавились ядерною тематикою. Зокрема, Bloomberg звертає увагу на географію постачань палива “Росатома”. Твели і довгострокові проєкти, як і російський газ, є засобом політичного тиску, що прив’язує клієнтів до Москви. Зараз російські торговці ураном активно лізуть до Південної Африки, так само як до того вони поширювали свій вплив у Єгипті чи Туреччині. До того ж, як у випадку із постачанням до Китаю, паливо “Росатома” може використовуватись в інших військових ядерних програмах.
Натомість Euronews сфокусувався на європейській тематиці. Так, однією з проблем для введення санкцій є те, що заміни палива для радянських реакторів ВВЕР-440 наразі немає. Подібна ситуація і з реакторами ВВЕР-1000, хоча тут своє слово мають сказати “Енергоатом” і Westinghouse, які, судячи з усього, мають реальні пропозиції для заміни російської ядерної голки. А от з новим російським типом реакторів ВВЕР-1200, що їх намилилась будувати Угорщина, усе буде дещо складніше. Хоча угорців про можливі наслідки попереджували, і не раз. У цій статті підіймається інше цікаве питання – під маркою “Росатома”, відносно убезпеченого від санкцій, путінський режим вирішив виготовляти мікрочіпи. Сподіваюсь, росіяни переоцінили незамінність свого ядерного палива, і маю надію, що український “Енергоатом” і західні колеги з Westinghouse і Framatome мають, що запропонувати на заміну путінському паливу, аби вчергове втерти росіянам носа там, де вони вбачають для себе цілковиту безпеку.
Financial Times теж зацікавилась африканською мандрівкою Бармалєя-Лаврова. Прикметно, що британці дещо розгублені – чому валдайські мудреці Путіна вважають успішною політикою провальні інвестиції російських банків, найперше ВТБ, в африканські проєкти. Особливо враховуючи, що Росії бракує фінансової потуги Радянського Союзу або Китаю. Нам, натомість, це чудово зрозуміло: партія сказала – значить вірно, чудові проєкти.
Зате видання знаходить інші, більш успішні приклади африканської політики Кремля, як-то єгипетська ядерна станція, послуги у видобутку корисних копалин і звичні найманці-вагнери. Також значне місце займає експорт зброї, але у найближчій перспективі нічого, крім обіцянок, Кремль не зможе запропонувати, адже і сам не в змозі нашкребти достатньо робочої військової техніки для власних збройних формувань. Проте цікавий троєкратний приріст експорту російської нафти до Африки, найперше до Тунісу, Марокко і Нігерії. Цікаво, чи нема там реекспортної схеми?
А Foreign Policy вирішило розглянути ближче питання боротьби зі злочинною мережею Пригожина в Африці. Санкції Мінфіна, на думку видання, це перший крок у придушенні засобів до фінансування цієї організації. Вони розглядають найперше дипломатичні й фінансові засоби. Зате геть лишають без уваги кінетичні – група Вагнера найперше пропонує покупцям військову силу. Гадаю, що у AFRICOM і французького війська є чудові ідеї, які також можна включити в роботу.
Серед новин про морську торгівлю виділяється таке. Морський портал gCaptain звертає увагу на механізм, який залучив відділ OFAC, американського мінфіна, аби запобігти логістичним затримкам. Так, люба митна службо, американський санкційний підрозділ знаходиться у близькій взаємодії із транспортувальниками, і тепер ті самі збирають, оцінюють і подають дані про можливу підсанкційну приналежність вантажів буквально на льоту. Таким чином, великі компанії знімають із себе відповідальність і не перевантажують державні органи зайвою паперовою тяганиною.
А один з великих транспортерів, Maersk, потрапив в халепу в Іспанії. Його танкер Maersk Magellan не пустили до порту, адже, на думку прикордонників, на борту знаходиться підсанкційне російське паливо. Сприяє цьому твердженню підозріла історія морських перегрузок вантажу. А на думку Maersk, корабель загружений не звичайним дизпаливом, а вакуумним газолом, що виводить вантаж з-під дії санкцій. Впевнений, що про результати розслідування ми дізнаємося вже скоро. Цікаво, чи могла Росія втягнути поважного транспортувальника до контрабанди простою підробкою документів, а якщо так, то скільки ще таких вантажів мандрує світовим океаном?
І наостанок. Jerusalem Post не може збагнути, чого Росія саботує чорноморський зерновий коридор, стверджуючи, що їй вивозити зерно заважають санкції. Як може бути, що санкції, котрі не торкаються транспортування зерна, заважають Росії його вивозити? І ми радо прийдемо на допомогу поважному виданню. Російські офіційні особи давно не вбачають необхідності комусь щось пояснювати чи аргументувати будь-які свої вимоги, адже зазвичай їм достатньо пропонувати відкат, шантажувати або погрожувати. На жаль, Захід ігнорував будь-які викрутаси євразійського enfant terrible ще від правління Єльцина, сподіваючись на майбутню російську ліберальну демократію. Тому, коли Росія каже – зніміть санкції негайно, бо Африка голодуватиме – це ніщо інакше, як інфантильний шантаж.
Автор Сторож Слава
