12 липня 1943 року на т. з. "Курській дузі" під залізничною станцією Прохорівка відбулася найбільша в історії танкова битва. Тут, в зустрічному бою з 800 німецькими танками, що наступали, билися 850 радянських. В результаті наступ німців було зупинено. Вони втратили понад 400 танків.
Все це чистої води брехня. Насправді було все не так.
Це Червона Армія наступала, а підрозділи Вермахту оборонялися. Проти 186 намецьких танків 2-го танкового корпусу СС під командуванням генерала Пауля Гауссера наступ вели корпуси 5-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта Павла Ротмістрова - 672 танка.
Маючи перевагу більш ніж у 3,5 рази, Ротмістров битву ганебно програв. Він просто проігнорував ров, глибиною у 4,5 метри перед собою. Радянська танкова лавина перед ним зупинилася. Задні бойові порядки напирали на передні, які намагалися розвернутися. Виник страшний безлад. І в нього лупили гармати німецьких танків та штурмових гармат.
"То було пекло з вогню, диму, Т-34, що горіли, вбитих та поранених" - писав Рудольф фон Ріббентроп, син рейхсміністра іноземних справ Німеччини, який брав участь в тому бою.
Тише 4 танки "Тигр" під командуванням Міхаеля Віттманна спалили 55 радянських машин.
Надвечір 12 липня РСЧА безповоротно втратила згорілими й захопленими ворогом 235 танків. Німці втратили такими, що не підлягали ремонту, 5 бойових машин. Поле бою залишилося за ними. В оточення потрапив 48-й стрілецький корпус 69-ї армії, якому довелося вириватися із "котла" з величезними втратами.
Розслідувати причина ганебної поразки та нечуваних втрат танків з москви навіть прибула спеціальна комісія на чолі з секретарем ЦК ВКП(б) Георгієм Маленковим. Сталін лютував.
Ротмістров за цю "перемогу" ледь не поплатився головою. Пізніше він згадував:
"Верховний вирішив зняти мене з посади та мало не віддати під суд. Це розповів мені О. М. Василевський. Він же детально доповів І. В. Сталіну обстановку та висновки про зрив усієї літньої німецької наступальної операції. Сталін дещо заспокоївся і більше до цього питання не повертався".
Василевський тоді був начальником Генерального штабу й безпосередньо координував дії радянських військ під Курськом. Рятуючи Ротмістрова, Ватутіна та інших генералів, Василевський насамперед рятував себе. Тому свідомо йшов на обман Сталіна, малюючи значно райдужнішу картину, ніж вона була, мовляв, так, ми зазнали колосальних втрат, але й німці теж.
Насправді РСЧА на Курській дузі тоді стояли на краю прірви. Німці практично прорвали усі три лінії радянської оборони на півночі, та глибоко врізалися в неї на півдні. Врятували СРСР від нового небаченого погрому... Союзники.
Ще 9 липня почалася операція "Хаскі" - висадка військ союзників на Сицилії. Усвідомлюючи загрозу всій Італії, Гітлер наказав наступ на "Курській дузі" зупинити й перейти до оборони, а кращі дивізії (наприклад, "Лейбштандарт СС "Адольф Гітлер") та певні авіаційні формування перекинути на Апенніни та Балкани. Як не умовляли Адольфа його полководці не зупинятися й "дотиснути" РСЧА - він був невблаганний. Для нього Італія була стратегічним рівнем, а Курськ - лише оперативно-тактичним.
Власне відкриття бойових дій союзниками на півдні Європи влітку-восени 1943 року (особливо після капітуліції Італії 3 вересня 1943) дали можливість Червоній Армії підготувати й здійснити свої наступальні операції і під Курськом, і на Донбасі, і під Харковом. Італійський фронт забрав резерви Гітлера зі Сходу. Але то вже інша історя...
А пізніше з грандіозної поразки під Прохорівкою радянська пропаганда зробили грандіозну перемогу. В чому-чому, а в брехні москва завжди була абсолютним чемпіоном світу.
До слова: найбільша танкова битва усіх часів і народів відбулася у червні 1941 року під Дубно. Але оскільки Жуков, який безпосередньо командував там радянськими військами, маючи 3607 танків, в т. ч. 833 найновітніших Т-34, КВ-1 та КВ-2 проти 728 німецьких, з яких половина - безнадійно застарілі, бездарно її програв, топропаганда ту битву благопочучно забула. Але це вже тема для іншого допису.
