Колега Олена Панич опублікувала довгий пост, де проводить думку, що нам у наших реформах не треба слідувати за європейськими країнами, а йти власним шляхом.
Не переповідатиму всю фабулу лонгріда, але мою увагу привернув один аргумент, наведений для обгрунтування "шкідливості" недавнього рішення про розширення переліку ліків, які мають видаватися за рецептом.
Шанована авторка вважає, що негативний вплив на здоров'я самолікування перебільшений, і воно, насправді, є позитивним явищем.
Далі цитую:
"На практиці ж все навпаки, дослідження говорять про те, що самолікування - це дуже поширене явище, яке в основному позитивно впливає на якість життя і здоров"я людей, особливо тих, хто має вищу освіту і відповідально ставиться до цього (а кількість таких зростає).
Дослідження, яке проводилося нашими медиками серед пацієнтів в Дніпрі, показало, що самолікуванням займається близько 93% людей, і з них лише 4% переживали погіршення стану у зв'язку з самовільним прийомом лікарських засобів, при цьому лише п'ята частина з цієї групи - у зв'язку з прийомом засобів рецептурної групи.
Взагалі автори дослідження роблять висновок, що "самолікування сприяє швидкому усуненню окремих симптомів, економії часу і засобів пацієнта, зниженню навантаження на лікарів, зменшенню економічних витрат у зв"язку з запобіганням тимчасової непрацездатності населення".
Кінець цитати.
Не буду вдаватися до розлогих коментарів. Але мене цей текст спочатку розсмішив.
А потім я подумав: а може, я дійсно, "наївна людина" і страждаю на " синдром колоніальної свідомості" ( так характеризує шановна авторка людей, які орієнтуються на європейські правила життя)? І я геть застарів у своїх поглядах?
Може, лікарі давно вже не потрібні і антивакцинатори були праві, намагаючись лікуватися від ковіду звичними антибіотиками?
Може, дійсно, те, що німцю смерть, українцю благо?
