Не те, що сектор під час війни в цілому падає. І навіть не те, що великі аграрні холдинги під час війни, навпаки, зростають.
А те, що відбувається тотальна руйнація селянського укладу у вигляді особистих та дрібнофермерьких господарств.
Тут є цілий спектр причин: налаштування державних стимулів, які майже повністю націлені на підтримку агрохолдингів; демпінгові цінові атаки на селян з боку "перекупів" та трейдрів, які монополізували доступ до портів та логістиці.
Пільгові державні кредитні програми 5-7-9, які поповнюють "оборотку" торгівельних компаній - імпортерів під механізм бюджетної компенсації процентної ставки, але які не може отримати малий фермер чи особисте селянське сімейне господарство.
Також додамо фактор бронювання, якого у фермерів та особистих господарств майже немає.
Можна констатувати, що базова культурна матриця українства у вигляді українського села зникає на наших очах.
І гріш ціна в базарний день всім цим міністрам "у вишиванках", які цього не помічають і нічого не роблять для виправлення ситуації.
Гріш ціна всьому цьому захопленню "етнікою", коли суспільство не помічає таких процесів.
І все це на тлі відкриття "широкого ринку землі".
До речі, в Польщі згідно із Конституцією основою сільського укладу держави є сімейне господарство.
