Чомусь вважається, що схема придбання за завищеною ціною самопідйомних бурових установок (СПБУ) в Сінгапурі через прокладки («вишки Бойка») – єдине його (зло)діяння. Ну відкотив собі і Хапузі Межигірському, тож вони усі так робили – мода часу.
Насправді, не одними вишками свого імені знамений цей тип. Ціле досьє його діянь давно тягне на важкі статті – починаючи від зловживання службовим становищем, нанесення шкоди державі в особливо великих розмірах і до державної зради.
1. Перше із значущих діянь – приватизація за смішні гроші Лисичанського НПЗ на користь російської нафтової компанії ТНК. Бойко тоді був директором «ЛиНОСу» і разом зі своїм подєльніком по життю Бакуліним організували вигідну приватизацію найбільшого у Європі НПЗ (проектна потужність 23,4 млн. тон нафти на рік) в 2000 році. А вже через кілька років держава розплачувалась за це.
В 2003 році український літак Ан-124 було заарештовано в Канаді згідно рішення Стокгольмського арбітражу, який задовольнив позов до України кіпрської компанії "TMR Energy" за несплату їй заборгованості по контракту з модернізації Лисичанського НПЗ. Виявилось, що приватизатори завбачливо «забули» цей борг, а новий власник НПЗ - «танкісти» - розвели руками, мовляв нічого не знаємо, платити не будемо. Компанія звернулась з позовом в арбітраж до держави Україна, якій і довелось розплачуватись за таку «бойку» приватизацію.
2. Схвалення схематозу «Юрал Транс Газ» - компанії-посередника, створеної нашвидкуруч наприкінці 2002 року ізраїльським адвокатом та трьома безробітними румунами у вільній економічній зоні угорського села Чабди для постачань в Україну газу з Туркменістану. За схемою стояв Семен Могилевич, від чого охрініли в ФБР США – як могла на таке піти українська сторона і очільник державного «Нафтогазу» Бойко.
3. Протидія у 2002-2004 р.р. у співпраці з російськими компаніями ТНК та АК «Транснефть» запуску та використання нафтопроводу Одеса – Броди для постачань каспійської нафти в Україну та Центральну Європу, використовуючи південну гілку «Дружби». Під його орудою був здійснений розворот нафтопроводу в реверсному напрямку для транзиту російської нафти через Україну на Чорне море, блокування проекту у напрямку Польщі та Словаччини. Це підірвало імідж України як надійного та прогнозованого партнера для реалізації стратегічно важливих проектів диверсифікації постачань нафти. Проект так і не був реалізований, а транзит російської нафти, обіцяний на двоготривалий період, згодом припинився.
4. Проштовхування з 2002-го року вигідної Росії схеми створення "Міжнародного консорціуму з управління і розвитку газотранспортної системи України". З української сторони документи підписував голова правління "Нафтогазу" Бойко, з російської - голова правління "Газпрому" Міллер. Путін порадів: "Є приводи для поздоровлення. У документі реалізована наша домовленість у такій важливій сфері", - сказав він на церемонії підписання. Прем’єр РФ Касьянов відзначив, що запущено механізм створення консорціуму, кінцевим результатом цього процесу повинно стати ефективне керування газотранспортними мережами на території України (!) Коли перший віце-прем’єр В. Гайдук, відповідальний у ті часи за ПЕК, образно кажучи, послав росіян та Бойка за Хутір-Михайлівський у питанні проштовхування газового консорціуму та використання Одеса - Броди для російської нафти, так як це односторонньо вигідно Москві за рахунок інтересів України, то у грудні 2003 року Бойко, під диктовку товаріщєй з Москви, доклав зусиль, щоб Кучма звільнив норовливого віце-прем’єра.
5. Безпосередня участь у створенні під егідою «Газпрому» «елегантної схеми» газової корупції СП «Росукренерго» в швейцарському кантоні Цуг в 2004 році, використовуючи службове становище як очільника «Нафтогазу» та першого заступника міністра палива та енергетики. Ця схема остаточно розірвала прямі газові відносини України з Туркменістаном, чого і домагалась Росія після приходу до влади Путіна. Схема передбачала газову залежність України на 25-річний термін (до кінця 2028 року) згідно підписаного контакту. В подальшому РУЕ через створення дочірньої «Укргазенерго» в Україні фактично захопило найбільш прибутковий ринок промислових споживачів газу, а угруповання Фірташ – Бойко – Льовочкін стало нарощувати свій вплив. Показово, що у 2004 році, 22 серпня, Бойкові з рук Кучми було пожалувано звання Героя України, що навіть в ті часи виглядало дико на тлі його діянь.
6. Сприяння з міністерської посади у 2007 році діяльності ставленика ФСБ А. Деркача на посаді очільника НАЕК «Енергоатом» в реалізації намірів керівника Росатому С. Кірієнка відсікти Україну від співпраці з американською «Westinghouse» в сфері диверсифікації постачання ядерного палива та безповоротно реінкорпорувати «Енергоатом» в російську атомно-енергетичну галузь і встановити контроль над урановими родовищами в Україні.
7. Керований програш у 2010 році «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі за позовом Росукренерго з поверненням 12,1 (11+1,1) млрд. куб. м газу за рахунок «Нафтогазу» на загальну суму 5,4 млрд. дол. США (міністр палива та енергетики - Бойко, очільник Нафтогазу – Бакулін).
8. Згадані на початку «вишки Бойка» - це оборудка 2011 року з придбання за завищеною ціною через посередників двох СПБУ в Сінгапурі, після чого Гепрокуратора висунула звинувачення «невстановленим особам» у незаконному заволодінні 400 млн. дол. США державних коштів. «Свідок» Бойко, який був на час придбання СПБУ міністром, вийшов сухим з води.
Ось так. І це лише короткий список діянь… Гадаю, що сьогодні в "Службі Божій" нагадали цьому «герою» його минуле, тому й каяття перед камерою, хоча й не було щирим, проте з урахуванням можливих наслідків у випадку нерозкаяння.
