Частина перша
Вже якось писав, що у 2022-му році декілька місяців був задоволений тим, як вибудовується українська зовнішня політика в умовах війни.
Кожен день Зеленський виступав перед парламентами інших держав і виголошував дуже правильні речі, які на «ура» сприймались цивілізованим світом. З цього роблю висновок, що спічрайтери, які писали потрібні тексти, були справді талановитими сценаристами, а пан президент знаходився у своїй стихії. У стихії шоумена, який під бурні оплески глядачів (а парламентарі та урядовці інших країн – такі ж глядачі) видає безпрограшні репризи. Всі аплодують, а західний рандомний Джон готовий зняти останню сорочку для допомоги Україні.
Пройшли рік, а потім і два роки повномасштабної війни - все змінилось. Каву в Ялті ми вже не п`ємо, рандомний Джон зрозумів, що своя сорочка ближче до тіла, а США загрузли у передвиборчих ігрищах.
І тут наш лідер-шоумен опиняється не в своїй тарілці. Будучи формальним керівником зовнішньої політики, він, відповідно до Конституції, повинен вибудовувати системну роботу у цій царині. Але основне горе у тому, що вже багато місяців СИСТЕМНОЇ роботи не спостерігається від слова зовсім.
Зовнішню політику ковбасить з крайності у крайність – дитячі погрози змінюються принизливими лестощами, а основні наративи міняються чи не щодня. Мало того, робиться все для того, щоб до цього напрямку, не дай Боже, не підключились такі стовпи дипломатії, як Порошенко, Огризко, Климпуш-Цинцадзе, Чалий, Зеркаль.
Для прикладу візьмемо декілька останніх інтерв`ю пана президента іноземним ЗМІ (останнє - PBS). В яких Зеленський ВКОТРЕ стверджує, що Україна програє війну, якщо США не нададуть потрібну військову допомогу.
По-перше, як це корелюється з телемарафоном, де стверджують зовсім інше?
По-друге, після таких заяв Зеленського, багато хто запитує - навіщо президент таке говорить, по суті, пов'язуючи результат війни з процесом, на який прямого впливу не має?
Адже ніхто не може поки що на 100% гарантувати, що США нададуть допомогу. А якщо раптом не виділять, то що тоді після всіх нинішніх заяв Зеленського про поразку робити Україні? Відразу капітулювати? Який настрій після таких прогнозів президента буде у суспільстві та в армії?
Йдемо далі. Помилкова стратегія — говорити таке трампістам. Бо насправді їм певною мірою байдуже, програє Україна чи ні. Трампу так точно байдуже. Саме тому Києву варто комунікувати інакше. Треба говорити, що Україна буде битися, але ви, Сполучені Штати, робитеся більш слабкими та програєте стратегічно.
Варто нести наступний посил: „Пане Трамп, ви позбавляєте Сполучених Штатів своїх природних союзників, які можуть вам допомогти“, прив`язавши цей посил до того, що, відповідно до останнього опитування, американські виборці вважають Британію та Україну найближчими партнерами США.
Це більше дійде не тільки до Трампа, а й до його прихильників. І це може змінити ситуацію в підтримці чи не підтримці допомоги Україні. Треба тонше грати з думкою американців і апелювати до їхнього відчуття величі Америки і тому, якою ця велич має бути. А не "стращати" тим, що "Україна програє".
Частина друга
Мені це зрозуміло, моїм читачам (сподіваюсь) також, а от пану президенту чомусь ні. Насправді ж дивуватися подібним заявам Зеленського не слід. Він за весь час перебування на посаді показав себе людиною короткострокової мети, людиною без стратегії. У конкретний момент часу він у будь-який спосіб намагається вирішити проблему, яка є «тут і зараз». Зараз це завдання добитися розблокування підтримки США. Саме для цього Зеленський вже зробив із десяток заяв для західних ЗМІ на тему «якщо не дадуть нам допомоги, ми програємо».
Що буде, якщо допомогу американці не виділять? Тоді Зеленський зробить 100 заяв на тему «попри удар у спину від союзників Україна вистоїть та переможе. Ми маємо все необхідне для цього. Розіб'ємо Путіна і дійдемо до Москви». А на телемарафоні цю маячню повторюватимуть сто раз. Недарма ж Шмигаль сказав, що марафон був, є та буде… жерти мільярди народних коштів.
Такі розвороти на 180 градусів були вже неодноразово (досить пригадати, що Зеленський говорив до початку повномасштабного вторгнення) і досі це спрацьовувало. Українське суспільство просто «перемикалося» на нову хвилю, забуваючи, про що йшлося тиждень тому.
А як пересічному бійцю, що тримає зараз оборону біля Часового Яру чути подібне? Тому, ставлячи так високо планку «якщо не дадуть нам допомогу, ми програємо», президент знову грає в Чапаєва там, де треба грати в шахи.
І, нарешті, де наша КУЛУАРНА та лобістька дипломатія? Її немає. Поясню. Кулуарна дипломатія полягає у тому, що у потрібну країну під потрібний напрямок направляється дипломатичний десант з досвідчених державників, які місяць-другий-третій сидять у цій країні і проводять масу непублічних зустрічей з людьми, які напряму чи не напряму впливають на тих, хто приймає кінцеві рішення.
Де грошима (так-так), де аргументами, де особистими звʼязками, де обіцянками персональних профітів. Це левова частина будь-якої дипломатії, яку на повну використовують росіяни. Тут, у США, неофіційних емісарів Москви – десятки, з України – ЖОДНОГО! Чому б не відрядити до США Огризка з Чалим, які б чудово виконували цю роботу? Маркарова (вибачте, але вона як посол - ну, так собі...) нехай займається офіційною частиною роботу, а названі особи – неофіційно-лобістською. Чому при Удовенко, Тарасюку, Порошенко така робота проводилась, а зараз її немає? Може жаба давить переймати найкраще у попередників?
Не знаю. Але маємо те, що маємо. І якщо історія з американською допомогою закінчиться позитивно для України, це буде «промислом Божим», а не результатом роботи нашої дипломатії. Може наступного разу це зрозуміють виборці і подумають, кому довіряти долю країни?
А може й ні. Ненавиджу дилентантів.
