Відразу кілька незалежних російськомовних видань вийшли із детальним аналізом внеску російських олігархів у війну, розпочату Володимиром Путіним проти України.
Виявилося, що навіть «найлояльніші» до світової суспільної думки олігархи насправді є не просто співучасниками побудови сучасної російської політичної системи, але й
помічниками військово-промислового комплексу. Що вони заробляють на війні мільярди. Що вони навіть платять гроші тим, хто зі зброєю в руках воює проти України – видають їх за
працівників власних підприємств, як у радянські часи видавали за робітників чи колгоспників популярних спортсменів.
Однак у путінській системі координат мова йде не про спорт, а про вбивство. При цьому компанії російських бізнесменів Олега Дерипаски, Леоніда Міхельсона, Сергія Гордєєва та інших щасливо уникають санкцій! А бандити, які вбивають українців ще з 2014 року, продовжують вважатися «охоронцями» у цих компаніях. Як взагалі таке може бути?
Гвинтики тоталітарної системи
Коли знайомишся із цими розслідуваннями, пригадуєш, як на початку великої війни Володимира Путіна багато хто висловлював припущення, що олігархи зупинять російського президента, бо втрачають прибутки та звичний спосіб життя. Однак це було ілюзією.
Олігархи виявилися гвинтиками тоталітарної системи, тільки дуже багатими
Ті, хто висловлював такі припущення, розглядав російських скоробагатьків як самостійних гравців – а вони виявилися гвинтиками тоталітарної системи, тільки дуже багатими.
Ті російські великі бізнесмени, які вважали за можливе грати за своїми правилами, давно програли двобій з Кремлем. Бориса Березовського примусили емігрувати, згодом він помер за досі до кінця нез’ясованих обставин. Володимира Гусинського також вигнали з країни, примусили відмовитися від власного телехолдингу і тепер це один з головних пропагандистських рупорів російської влади. Михайла Ходорковського на довгі роки запроторили до в’язниці й знищили його компанію ЮКОС заради створення державного холдингу для одного з найближчих соратників Путіна Ігоря Сєчіна.
Ну а всі інші зробили для себе висновки. І стали заробляти разом із Кремлем й для Кремля.
Ці люди навіть не посоромилися з’явитися на зустрічі Путіна із «капітанами бізнесу» у Кремлі 24 лютого 2022 року
Тому вважати, що хтось із цих людей мав можливість й навіть бажання зупинити Путіна – означає проявляти вищий пілотаж політичної наївності. Ці люди навіть не посоромилися з’явитися на зустрічі Путіна із «капітанами бізнесу» у Кремлі 24 лютого 2022 року.
Ніяких заперечень, ніяких попереджень щодо наслідків путінської авантюри для російської економіки на цій зустрічі не прозвучало. Олігархи точно знають, що в усьому погоджуватися з Путіним – це означає не просто виживати, але й заробляти далі.
Якщо деякі з олігархів й виступали проти війни чи навіть були учасниками мирних перемовин та звільнення в’язнів, як Роман Абрамович, так робили це виключно заради захисту своїх власних інтересів, можливості хоча б частково уникнути санкцій. І навіть в такій ситуації вони діяли в очевидній координації із Кремлем, за сценарієм Путіна, а не проти Путіна.
Приблизно таку ж систему владарювання створив у довоєнній Німеччині Адольф Гітлер
Тому олігархи не зупинять війну. Розслідування їхньої причетності до російського військово-промислового комплексу (ВПК) та до формування озброєних загонів окупантів підтверджують це з очевидною кожному прозорістю. Але ці розслідування свідчать і про дещо інше, ще більш небезпечне.
Вони свідчать про симбіоз чекістської вертикалі влади й олігархічних кланів. Приблизно таку ж систему владарювання створив у довоєнній Німеччині Адольф Гітлер, коли пішов на союз із зацікавленими у прибутках підприємцями, що заробляли грандіозні статки на війні.
А це ж були у Німеччині справжні спадкові підприємці, а не російські олігархи, які просто скористалися приватизацією радянської економіки й власною наближеністю до влади. Так, як бачимо, гієни російського авторитаризму поволі перетворилися на шакалів російської війни.
