Шеньчжень підняв у Росії дуже цікаву хвилю.
Кремлівський пул кричить про «Ялту-2», «велику трійку» і три рівновеликі держави, які нібито сіли ділити світ.
А от у значно радикальнішому, імперському й провоєнному середовищі дискусія вже зовсім інша.
Там питають не що робитиме триполярний світ, а:
хто використовує Росію проти іншого — Китай чи США?
І відповідь для Трампа, мабуть, неприємна.
Навіть російські імперці дедалі відвертіше пишуть: сьогодні Росія — проксі Китаю в його протистоянні із Заходом.
Тобто Путін приїхав у Шеньчжень демонструвати третій полюс світу, а частина його власного табору побачила там китайського сателіта.
І найцікавіше — як вони пропонують із цього вибратися.
Не модернізувати Росію.
Не перебудувати економіку.
Не перестати воювати.
Захопити Україну.
Їхня мрія — отримати українську армію, український бойовий досвід, український людський і технологічний ресурс, з'єднати його з російським під контролем Кремля — і знову спробувати перетворити Росію на самостійний світовий центр між Заходом і Китаєм.
Тобто в Росії вже починають усвідомлювати дуже неприємну для себе річ:
без України вони не імперія.
Без України вони дедалі більше — придаток Китаю.
І тому Україна для них — не просто територія.
Це спроба пересадити собі наші органи, щоб урятувати власне імперське тіло.
Оце для нас, мабуть, і є найважливіший висновок усієї російської дискусії після Шеньчженя.
А тепер ви мене запитаєте: то хто все-таки використовуватиме Росію проти іншого — Китай проти США чи США проти Китаю?
А я скажу несподіване.
У мене складається враження, що Трамп і Сі нарешті зрозуміли: немає сенсу битися за Росію, намагаючись перетворити її на свій інструмент.
Простіше домовитися.
Хто в які дні й години буде користуватися цим надувним інструментом для власного задоволення.



















