Не скажу, щоб Берлін геть байдуже ставився до того, що відбувається у нас, - бо важко не помітити бодай тисяч біженців, і німці доволі співчутливо ставляться до них. І про будь- який інших жест допомоги ми не забуватимемо довго.
Але тут йдеться про загальну стратегію, а не тактичні речі.
Так, звісно, у часи "замороженого конфлікту" чи то пак, — одностороннього перемир'я до 24 лютого, німецькі політики додавали українцям зайвих нервів усілякими неприйнятними формулами Штайнмаєра, що фактично означали капітуляцію та ще й інфікацію здорової території України бойовиками так званих "ЛДНР". Ми мали проблеми з будівництвом Північного потоку 2, і нас намагалися переконати, що все буде "гуд", не переймайтеся, це ж бізнес.
І прощальне "ауфідерзейн" він фрау Меркель виглядало трішечки лукаво, коли вона намагалася довести публіці, що не могла зробити більшого, щоб запобігти вторгненню Путіна в Україну. Бо таки могла: і зупинити будівництво ПП2, і спробувати присікти так звану "шрьодерізацію" німецької політики (читай – відверту купівлю Росією окремих її персонажів). Я розумію, в Ангели Меркель була ціла купа проблем у власному домі, але не побачити загрози зі Сходу вона як досвідчений лідер не могла.
Що ж до її наступника – Олафа Шольца – то мушу зізнатися, що зараз, коли минуло вже трішки часу, я геть змінив свою думку про оцінку експосла України в Німеччині Андрія Мельника. Моєю першою реакцією на його "ліверну ковбасу" було неприйняття такого тону з уст дипломата. Але Мельник мав велику рацію. Бо разом зі Шольцом політика Берліна стала ще більш безхребетною, щобільше – угодовською. Скажу навіть – лицемірною, якщо так милозвучніше звучатиме слово "брехня".
Скільки історій було з постачаннями до України німецької зброї та зброї, яку нам мали б передати треті країни з благословення ФРН! Чесно скажу, вже й не пригадаю. Скільки списів було зламано довкола боєприпасів до тієї ж таки зброї, коли Bundesregierung звивався в'юном, аби тільки довести, що їх або забракне, або взагалі немає. А сага з Marder, коли вже виробник цих бронемашин заявив, що готовий надати їх ЗСУ, бо вони фактично припадають пилом у боксах?
Ну ок, скажете ви, не хочуть – то не хочуть, якось дамо ради. Але ж ні: на публіці Олаф Шольц воює з Москвою аж гай гуде. Він переконаний, однак, що за "спецоперацію" відповідальний лише Путін (а як же ті, хто влаштовує дикі танці на підтримку свого вождя?). Що не розуміє країн, які підтримують Росію (еге ж, коли йдеться про "канадський турбінний виняток" зі санкцій для Північного потоку 1, розуміння з'являється).
Можна багато чого виставляти на карб канцлерові, але, мабуть, українцям це все ж таки не з руки. Ось що писала днями німецька газета Die Welt у статті під промовистим заголовком "Оманливі обіцянки Олафа Шольца": "У понеділок (18 липня. – Авт.) Шольц заявив: "Ми підтримуємо Україну — стільки, скільки вона потребує цієї підтримки: економічно, гуманітарно, фінансово та через постачання зброї". Проте насправді бундесканцлер Олаф Шольц скоротив військову підтримку Німеччини для України, попри обіцянки протилежного. Про це йдеться у списку поставленої до Києва зброї, який сам федеральний уряд опублікував 21 червня". І продовжує, надавши той список, "публічні слова та дії в федеральному уряді різко відрізняються. Це ганьба", - сказав Die Welt Торстен Фрай (ХДС), парламентський директор фракції Союзу в бундестазі".
Я лише можу припускати, чому Шольц є таким, а не іншим, чому він схожий на "кота Шредінгера".
Якщо його попередниця Ангела Меркель була донькою пастора, що добровільно (!) перебрався із Західної Німеччини до НДР, то Олаф Шольц починав власну політичну кар'єру соціалістом. Він навіть став заступником голови Міжнародної організації молодих соціалістів (IUSY). Далі починається цікавіше. Коли Шольц міністрував у Гамбурзі ("місті-побратимі" Санкт-Петербурга), то часто бував у "сєвєрной Пальмірє"). А міжнародними інвестиціями за мера Собчака відав тоді підполковник КГБ Володимир Путін. Так-так, "собчаково-чемоданний період" для майбутнього "царя Росії" вже минув. Обоє – і Шольц, і той, хто за словами канцлера, "винен у війні", часто зустрічалися, зокрема у рамках форуму "Петербурзький діалог", коли у Путіна вже була інша валізка — ядерна.
Цей абзац залишу без коментарів, хай кожен зробить висновки для себе.
Додам лише кілька власних міркувань. Шольц, мабуть, не керується німецьким "комплексом вини" перед Москвою за Другу світову. Він просто розуміє, що російсько-українська війна кардинально змінила центри впливу на континенті. І що ідея-фікс Ангели Меркель про Німеччину як осердя ЄС – міраж. Шольц ревниво стежить за посиленням впливу США і Великої Британії у так званій "новій Європі", і не знаходить ні аргументів, ні засобів для того, щоб бодай щось протиставити їм. Він чітко бачить, що на всьому Сході – від Балтії до Чорного і Середземного морів, — народжується нове "місце європейської сили", яке після демонтажу Росії відіграватиме ключову роль у справах Унії. Якщо, звісно, знайде там своє місце. Якщо ж ні, то нинішній ЄС (і Німеччина серед інших) отримають потужного конкурента – одного з кутів тріади Вашингтон – Лондон – Варшава — Київ. І змушені будуть компліментарно загравати з ним, розуміючи його незамінну безпекову роль форпосту перед хаосом, що постане на руїнах Московії.
