Постійні атаки на українські міста, зокрема масовані бомбардування Києва, — ще одне підтвердження недолугості військової стратегії кацапів. Вони впевнені, що такі атаки збільшать внутрішній спротив українців, і ми почнемо вимагати від влади припинення війни. Пропагандистка симоньян (зараз вона доживає свої останні дні) якось «запропонувала»: «Україну можна б просто залишити без електрики, води, тепла й інтернету. Після цього українці можуть почати питати: “Можливо, це вже занадто? Чи справді це варто продовжувати?”».
Дура навряд чи знає, хто такий Джуліо Дуе. Цей італійський генерал у 1921 році написав книгу «Панування в повітрі». У ній він стверджував, що стратегічна авіація здатна зламати волю противника швидше, ніж сухопутні армії.
Його логіка була наступною.
1. Панування в повітрі є умовою перемоги. Хто контролює небо, той може безкарно завдавати ударів по території противника.
2. Удар по містах — це удар по серцю держави. Промисловість, транспорт, енергетика та адміністративні центри — це нервова система війни.
3. Надважливим результатом масованих бомбардувань є психологічний ефект. Вони, на думку Дуе, викличуть паніку, хаос і тиск на уряд з боку населення. Генерал вірив, що цивільне населення є найвразливішою ланкою. Якщо міста горітимуть, люди вимагатимуть миру, навіть якщо армія ще боєздатна. Дуе в цій книзі писав:
«Повний розпад суспільної структури неминуче станеться в країні, яка зазнає нещадних ударів з повітря. Незабаром настане час, коли, щоби покласти край жаху і стражданням, сам народ, керований інстинктом самозбереження, повстане і зажадає припинення війни».
Перша чверть XX сторіччя була часом психологічних одкровень. Джон Вотсон у 1919 році публікує працю «Psychology from the Standpoint of a Behaviorist» — і так народжується біхевіоризм зі своєю формулою «стимул — реакція». Зигмунд Фройд у 1920 році видає «По той бік принципу задоволення», де вводиться концепція потягу до смерті. Карл Густав Юнг у 1921 році видає свою найвідомішу працю «Психологічні типи».
Поштовхом для цього сплеску психологічної думки стала війна. Саме вона зробила психологію масово затребуваною прикладною дисципліною. Перша світова призвела до появи клінічної психології, оскільки лікарі почали стикатися з тим, що назвали «контузійним неврозом». Це було перше усвідомлення того, що ми зараз називаємо ПТСР.
Але всі ці праці та відкриття були оцінені пізніше: у 1920-х вони мали статус «цікаво, але чи правда?». У той час популярною була інша книга — та, яка згодом, у 1930-х, стане майже практичним підручником для тоталітарних режимів. Мова про «Психологію натовпу» Гюстава Ле Бона. Він писав, що маси ірраціональні, схильні до паніки та легко заражаються емоціями. Страх, за його логікою, швидко руйнує соціальний порядок.
Генерал Дуе фактично переніс ці припущення у військову площину: якщо натовп боїться — він тисне на владу; якщо міста охоплює паніка — держава паралізується; якщо маси втрачають психологічну стійкість — війна програна.
Історія показала хибність цих припущень. Друга світова стала перевіркою їхніх гіпотез. Лондон витримав «Бліц». Німеччина не зламалася після руйнування Рура, Гамбурга та Кельна. Бомбардування часто породжували не паніку, а ефект згуртування. Замість розпаду суспільства виникала мобілізація.
І Дуе, і Ле Бон, а зараз — путін і герасимов недооцінили силу національної ідентичності, роль державних інституцій, здатність суспільств адаптуватися до страху та механізм «обложеної фортеці», коли загроза лише консолідує. Росія системно атакує енергетику, житлові квартали та інфраструктуру. За теорією Дуе, це мало б викликати деморалізацію й вимоги миру будь-якою ціною. Натомість ми спостерігаємо інше: волонтерський рух, адаптацію до відключень, розвиток систем протиповітряної оборони, посилення громадянської солідарності. Бомбардування не зламали волю — вони її загартували.
Тож, страх може руйнувати, але може й цементувати. Повітряні удари можуть тиснути, але не гарантують політичної капітуляції. Воля суспільства — це не лише емоція, а й ідентичність, досвід і усвідомлення того, за що саме триває боротьба.
