"Сили оборони змінили фокус ударів з російських НПЗ на «дронопорти»" - Кирило Данильченко

Сили оборони України системно перейшли від серійних ударів по НПЗ та аеродромах до високоточних операцій саме по логістичному ланцюгу виробництва, зберігання та запуску БПЛА. Подібні операції проводилися й раніше, в принципі з 2024-го року, але так акцентовано — вперше.

Чому? Тому що ми вже завдали непоганої шкоди і немає сенсу колупати колони раз на три дні. Якщо на початку кампанії (2024 рік) середній ремонт тривав від двох до чотирьох тижнів (за рахунок швидкого латання візуальних пошкоджень, заміни кабелів та використання складських запасів), то у 2026 році терміни простою пошкоджених об'єктів зросли до трьох-пʼяти місяців, а у випадку з важкими установками первинної переробки — до півроку і більше (до року).

Свіжий приклад — Капотня. Після парних ударів у червні 2026 року, які вивели з ладу установки первинної переробки (ЕЛОУ-АВТ-6), Reuters із посиланням на джерела в галузі повідомив, що завод повністю зупинений щонайменше на шість місяців (до кінця 2026 – початку 2027 року). Оціночна вартість ремонту — близько $1 млрд. Потім був другий приліт і щонайменше три осередки пожеж. Чи потрібен терміново третій? Не факт. Нехай тягнуть в обхід санкцій електроніку, ганяють ремонтні бригади, будують стіни з морських контейнерів та додаткові мобільні вогневі групи (МВГ) — усе це гроші і ресурси, які прямо відтягуються від лінії бойового зіткнення (ЛБЗ).

Дронопорт «Цимбулова» (Орловська область, РФ). Це — стаціонарний майданчик/база поблизу села Болхов (близько 175–180 км від кордону з Україною). Площа комплексу — близько 5 км². Слугувала ключовою точкою базування, підготовки та запуску ударних БПЛА типу «Герань-2» і «Герань-4» у напрямку Києва та заходу України.

СОУ вдарили по обʼєкту у ніч проти 1 жовтня і 3 жовтня 2026 року. Ураження зафіксоване знімками супутників NASA FIRMS та OSINT-каналами.

Пошкоджені та частково знищені щонайменше два наземні ангари-сховища БПЛА, майданчики спорядження та запуску. Зафіксовані вторинні детонації та тривалі пожежі на території бази. Пожежі — це добре, бо апаратура підготовки до пусків і польового ремонту чутлива і коштує чимало «мертвих президентів». Наприкінці вересня туди вже прилітало — тоді згоріло мінімум пʼять ангарів і кілька фахівців «вийшли з чату».

Єйськ і Приморсько-Ахтарськ (Краснодарський край). Історично головні прибережні стартові майданчики «Шахедів/Гераней» на південному напрямку. Після кількох ударів проникаючими боєприпасами росіяни були змушені частково згорнути роботу стаціонарних естакад і перейти до мобільних пускових установок на базі фур і вантажівок.

У цій війні немає магічних рішень. Ми не побачимо швидкого краху ворожого фронту лише від того, що спалили черговий склад у Донецьку чи ангар під Орлом. Росія має достатній фінансовий ресурс для того, щоб клепати карбонові рами і закуповувати китайську електроніку через сірі схеми ще довго. Але суть сучасної війни на виснаження полягає не в одному генеральному красивому ударі, який покажуть з десяти точок. Вона полягає в холодному, методичному і постійному підвищенні ціни кожного кроку для противника.

Ми змусили їх витрачати мільярди на відновлення НПЗ та розтягувати дефіцитну ППО по величезній території. Тепер ми змушуємо їх виходити із затишних стаціонарних ангарів у багнюку, палити дефіцитний транспорт і ламати власну логістику. Кожен знищений ретранслятор, кожна спалена партія котушок оптоволокна та акумуляторів і кожен ліквідований досвідчений розрахунок — це мінус кілька десятків прицільних ударів по наших піхотинцях чи містах. Це жорстка, абсолютно прагматична війна інфраструктур у самому розпалі