Український селянин і московит: що стояло на їхніх столах і хто краще давав раду господарству

Український селянин і московит: що стояло на їхніх столах і хто краще давав раду господарству

Селянська кухня залежала від землі, клімату й того, наскільки вправно родина вела господарство. Український селянин мав у своєму розпорядженні родючі ґрунти, довший теплий сезон і широкі можливості для городництва та садівництва. Але самі природні умови ще не наповнювали комору. Треба було вміти виростити, переробити й зберегти врожай. І в цьому українське село виробило чимало практичних навичок.

Почнімо з хліба. На українських землях пекли житній, пшеничний і змішаний хліб. У родючих районах пшениця була доступнішою, тому її частіше використовували в домашній випічці. У центральних і північних великоруських губерніях через холодніший клімат переважало жито. З нього виходив темний, щільний хліб із кислуватим смаком. Обидва народи пекли хліб на заквасці в печах, але склад борошна залежав від місцевих урожаїв і достатку родини.

На українському столі часто була гречана каша, яку заправляли конопляною олією або шкварками. Варили також пшоняну, ячну та вівсяну. У російських селах помітніше місце посідали овес, толокно, різні каші й киселі. Гречку там теж знали, як і полбу — давній різновид пшениці.

Головною українською першою стравою став борщ. Його варили з буряком, капустою, морквою, цибулею та часником, додавали квасолю, гриби, а на свята — м'ясо. Рецепти змінювалися від краю до краю. У російських губерніях поширеними були щі зі свіжої або квашеної капусти. В обох кухнях перші страви залежали від сезону та запасів у коморі.

Помітне місце в українському господарстві посідала свиня. Після забою м'ясо солили, коптили, робили домашні ковбаси, а сало зберігали й використовували протягом року. Його їли з хлібом і цибулею, додавали до каші та інших страв. У центральній і північній росії свинарство теж існувало, але частіше використовували вершкове масло та рослинні олії. М'ясо загалом не було щоденною їжею ні там, ні тут: худобу берегли, а церковні пости обмежували його споживання.

Молоко переробляли приблизно однаково: робили кисляк, сметану, масло, сир. У дворах тримали курей, гусей, качок. Яйця використовували в повсякденному харчуванні, а птицю частіше готували на свята. Риба була особливо доречною в пісні дні. Українці ловили карасів, лящів, сомів і щук, варили юшку, сушили та солили улов. У північних російських краях риба й грибні страви мали ще більшу частку в раціоні.

Найпомітніше перевага українського господарства виявлялася на городі та в саду. Українські селяни вирощували буряк, капусту, моркву, цибулю, часник, огірки, квасолю, горох і гарбузи. Згодом поширилася картопля. У російських селах важливими культурами були капуста, ріпа й огірки, а картопля поступово входила в щоденний раціон. Українські сади давали яблука, груші, сливи, вишні, а на півдні — абрикоси й персики. У холодніших російських регіонах садівництво було обмеженіше, тому більшу роль відігравали лісові ягоди: журавлина, брусниця, чорниця та морошка.

Умілий господар думав не лише про врожай, а й про те, як дотягнути з ним до наступного літа. Українські господині квасили капусту, солили огірки, мочили яблука, сушили груші, сливи й вишні, готували узвари та буряковий квас. У російських губерніях також робили зимові запаси, але особливо поширеними були солоні й сушені гриби, в'ялена риба та заготівлі з лісових ягід. Гриби, рибу й овочі сушили, солили та квасили в обох традиціях.

Напої теж мали свої відмінності. Квас був відомий і українцям, і росіянам, але в російському побуті його пили особливо часто. В Україні поряд із хлібним готували буряковий квас, який використовували і для пиття, і як основу для борщу. Мед слугував природним підсолоджувачем, а домашні міцні напої виготовляли в різних місцевостях обох країв.

Український селянин мав чимало роботи для господарської винахідливості. Він використовував родючість землі, розширював город, доглядав сад, тримав худобу, переробляв м'ясо, сушив фрукти, квасив овочі. Його господарство давало змогу урізноманітнювати стіл і використовувати врожай майже без залишку.

У центральних і північних російських губерніях господарство більше залежало від короткого літа, суворої зими й обмеженого набору культур. Там також уміли заготовляти харчі й пристосовуватися до місцевих умов, але частіше покладалися на жито, овес, ріпу, рибу, гриби та лісові ягоди.

Тож різниця полягала не в тому, що один селянин умів господарювати, а інший — ні. Українське село мало ширші можливості для землеробства й городництва, а господарі вміло перетворювали їх на різноманітні харчові запаси. Саме це й робило український селянський стіл таким багатим на продукти та способи їх приготування. А московити тільки і вміли, щоб напасти та ограбувати, вбити та згвалтувати цей багатий край.

Історії українських козаків