Услід за "дивним" Путіним (дивним тому, що кілька оглядачів помітили невластиві для бункерного вождя звороти та жести), який озвучив ще більш дивну (як на учорашнього альфа-самця) версію зникнення "рассіян"), розповісти про наслідки кинувся і дрібний п'яничка на посаді заступника радбезу Росії Дмитро Медведєв. Його свіжий опус в "Ізвестіях" свідчить, однак, на певний розсинхрон у стадіях емоційного здоров'я російської еліти. Путін, цікаво, перебуває вже на стадії сприйняття сумної реальності: краху власних планів в Україні і не тільки, невідворотності воєнної поразки Росії у протистоянні із Заходом. Медведєв же наразі не пройшов точку "заперечення", - ну, невідомо, однак, коли він оклигав від чергової алкогольної "прірви".
Путін, цікаво, перебуває вже на стадії сприйняття сумної реальності: краху власних планів в Україні і не тільки, невідворотності воєнної поразки Росії у протистоянні із Заходом. Медведєв же наразі не пройшов точку "заперечення", - ну, невідомо, однак, коли він оклигав від чергової алкогольної "прірви"
"Якщо навсправжки постане питання про існування самої Росії, воно буде вирішене аж ніяк не на українському фронті, — переконує містечкова Кассандра. - А разом з питанням подальшого існування всієї людської цивілізації. І тут не повинно бути ніяких двозначностей. Світ без Росії нам не потрібен".
"Їм", може, і не потрібен, а решті світу – так. Медведєв,
здається, проспав один важливий пункт: питання про існування самої Росії вже не тільки постало, його вже взялися "розв'язувати". І Медвєдєв має рацію: розв'язувати не тільки в
Україні. І, здається, заступник голови радбезу – чи не єдиний у РФ, який цього не розуміє. Можливо, він надто переймається рівнем своєї наближеності до Путіна (кажуть, що після
кількох істеричних постів у Телеграм "лідер" почав частіше запрошувати його на розмаїті "мєропріятія"). Слід сказати, що затія явно марна – Путін бавиться лояльністю своєї челяді,
час од часу змінюючи гнів на милість, "ротуючи", так би мовити, коло співрозмовників, відповідальних за СВО. Власне унаслідок цих ротацій "батько нації" переконався у тому, що
Росії – кирдик.
Можна було б припустити, що словесні пасажі про "зникнення росіян" покликані мобілізувати народонаселення "імперії", відродити у його мізках бодай найпримітивніший інстинкт виживання. Однак у тих мізках, видається, не залишилося місця навіть для нього, натомість домінує так званий "синдром набутої безпорадності"
Можна було б припустити, що словесні пасажі про "зникнення росіян" покликані мобілізувати народонаселення "імперії", відродити у його мізках бодай найпримітивніший інстинкт виживання. Однак у тих мізках, видається, не залишилося місця навіть для нього, натомість домінує так званий "синдром набутої безпорадності". У всякому випадку, в інфантильної більшості, яка фанатіє від Путіна у Лужниках, бухає під супровід патріотичних маршів, і тішиться від шуб та "лад", якими влада компенсовує сім'ям втрату годувальників у безглуздій війні в українських степах. Здатні ж до інстинкту самовиживання вже давно перетнули кордони Росії (які, на думку недавнього Путіна, не закінчуються), і там якось перебудуть "зникнення росіян".
Я вже писав, що одним з маркерів того, що російські еліти дійшли до точки "прийняття"
очевидного краху, і також потерпають від "синдрому набутої безпорадності", стала активізація так званої ліберальної російської опозиції. Причому, можливо, не тому, що закордонні
вигнанці відчули, що час Путіна спливає, а, отже, — наївні, — їм дадуть шанс позмагатися за владу. Як на мене, тут радше маємо справу з черговою спецоперацією. Цього разу
ФСБ, яка разом з Путіним здобула Росію для себе, і явно не має наміру її втрачати: не важливо, у яких кордонах. Якщо у далекій Покровській колонії раптом "прокинувся" Навальний,
і так само несподівано цей "політв'язень" почав на коліні коригувати свою "політичну програму" (викреслив, зокрема "Крим – не бутерброд" і вписав, що півострів – український), то
це не слід розглядати як "просвітлення". Йдеться про "стартовий постріл" для тих, хто вбачає у Навальному реального конкурента у боротьбі за поділ ласого пирога. Тому
стрепенулися Ходорковський, Пономарьов та інші. І в унісон з "великомучеником" Навальним почали заклинати світ "зберегти Росію". Зберегти для них, "білих і пухнастих", для
"російського народу", який, бачте, Богу душу не винен, бо "то все – Путін".
Йдеться про "стартовий постріл" для тих, хто вбачає у Навальному реального конкурента у боротьбі за поділ ласого пирога. Тому стрепенулися Ходорковський, Пономарьов та інші. І в унісон з "великомучеником" Навальним почали заклинати світ "зберегти Росію". Зберегти для них, "білих і пухнастих", для "російського народу", який, бачте, Богу душу не винен, бо "то все – Путін".
Що тут скажеш? Однозначно, що ті, хто досі "сидів у танку", і лише тепер стрепенувся, — попри безсумнівні інтелектуальні можливості, також вражені "набутою безпорадністю". Бо повелися на нехитру ефесбешну наживку. До того ж є підозра, що вони б і надалі перебували у стані "вдаваної прострації", якби російські справи на фронті розвивалися успішно. А чому б насправді не повернути імперії її Малоросію? Навпаки, — з'явився б більший стимул позмагатися колись, в осяжному майбутньому, за путінську спадщину.
Але, як казав керівник першої путінської
виборчої кампанії політолог Глєб Павловський, який відбув на "концерт до Кобзона", "у дитинстві я багато вагався. Я хотів бути чарівником, лікарем, коханцем і директором порту. Я
спробував усе, крім останнього…". Сподіваюся, у цьому випадку, хто буде "директором російського порту" вирішуватимуть не ефесбешні маріонетки.
