Інтенсивність ракетних залпів з боку Ірану стрімко падає: з 62 хвиль на добу 1 березня до менш ніж 10 хвиль станом на вчора. Це свідчить про успішне нищення коаліцією стаціонарних пускових установок та складів.
Після влучань іранських дронів в енергооб'єкти Кувейту та ОАЕ арабські монархії перейшли в режим максимальної тривоги. Зазвичай в українському сегменті аналітики прикута увага до цін на нафту, проте найбільша небезпека для країн Затоки криється у дефіциті прісної води. Це справжня «ахіллесова п'ята» регіону. Якщо нафта - це гроші, то вода - це біологія.
Все більше ознак того, що Іран свідомо переходить до тактики «гідровійни». 2 березня було атаковано катарський комплекс Ras Laffan, а 5 березня з’явилися звіти про пошкодження мереж, що живлять опріснювальні заводи в ОАЕ та Кувейті. Станом на сьогодні вода стала вагомішим чинником за нафту. «Гідровійна» знищує ілюзію стабільності швидше, ніж ракети руйнують будівлі: без води не працюють дата-центри та системи охолодження хмарочосів, а мегаполіси перетворюються на пастки.
Той самий Ер-Ріяд - це гігантський мегаполіс посеред пустелі. 90% його води залежить від одного вузла та 500-кілометрової труби. В умовах березневої спеки, яка вже сягає +35°C, відсутність води протягом 48 годин призведе до колапсу каналізації та медицини.
Так, до прикладу, повідомлення про можливе забруднення акваторії через удари по іранських ядерних об’єктах (про що попереджав прем’єр Катару) вже спровокували паніку в Досі та Манамі. Ринок бутильованої води в регіоні підскочив у ціні в 5–7 разів за останній тиждень.
Ці загрози посилюють тиск на Вашингтон: ОАЕ та Катар уже офіційно закликали Трампа максимально скоротити терміни операції. Їхня інфраструктура виживання просто не розрахована на затяжну війну на виснаження. США екстрено перекинули додаткові системи C-RAM та Avenger для прикриття заводів (зокрема комплексу Джубайль у Саудівській Аравії), але проблема з масовими атаками «Шахедів» залишається - ППО не може гарантувати 100% захисту для таких вразливих об'єктів.
Ми звикли міряти стабільність Близького Сходу барелями, але зараз її варто міряти літрами. Наступний етап війни - це не лише битва за нафтопроводи, а й битва за виживання міст. Якщо хоча б один великий завод типу Джубайля вийде з ладу на тиждень, ми побачимо найбільшу в історії гуманітарну евакуацію, яка змиє всі політичні домовленості між Трампом та монархами Затоки.
Маленька відповідь тим, хто хотів би дезінтеграції Ірану. Я, звісно, розумію ваші емоції, але пропоную подивитися на ситуацію з точки зору пересічного іранського громадянина, який втомився від ісламістського правління, хоче демократичних змін, любить і пишається Іраном як багатовіковою цивілізацією з унікальною культурною традицією. У його уявленні - це право самому обирати свій уряд, бути самостійним і суб’єктним.
Хіба такого самого ми не хочемо для своєї країни? Чи вам подобається позиція Трампа щодо України, де він впритул не хоче визнавати нашої суб’єктності?
Друзі, ми не можемо вимагати поваги до своєї суб'єктності, водночас відмовляючи в ній іншим. Іран - це велика культура, яка зараз перебуває в заручниках у тиранії. Бажати їм розпаду - це грати на боці хаосу. Натомість ми маємо підтримати їхнє право на самостійне повалення диктатури. Бо якщо світ звикне «призначати» лідерів у Тегерані, він дуже швидко спробує зробити це і в нашому регіоні. Суб'єктність або є для всіх, або її немає ні для кого.
