Не знаю, чи пам‘ятаєте ви (бо ж часу спливло чимало), але я був безпосередньо дотичний до люстрації 2014-15 років: до написання того закону, його лобіювання й просування, створення безпрецедентного тиску на парламент задля його прийняття, контролю за виконанням люстрації державними органами, відстоювання в міжнародних інстанціях (як Венеційська комісія) та захисту в судах (від КС до різних адміністративних). Тому, можу без зайвої скромності стверджувати, що в країні лічені люди розуміються на теорії й практиці люстрації ліпше за мене.
Відтак, беру на себе сміливість стверджувати: ситуація зі станом державних інституцій в Україні абсолютно не подібна до 2014 року, ніякої необхідності в новій автоматичній люстрації (законопроект щодо якої зареєстрований у ВР) немає, порушеннями закону має адресно й повноцінно займатися суд. Єдиною раціональною причиною появи цього законопроекту є чергова спроба - неприхована й смердюча - викинути з політичного життя Петра Порошенка.
Особливо цинічно все це виглядає, коли згадаємо, як три роки тому одним із перших указів Зеленський призначив на посаду керівника своєї адміністрації (фактично, за рівнем впливу, другу особу країни) підлюстраційного Богдана, який обіймав досить високі посади в уряді часів Януковича. І насрати зеленим було як на закон, так і на відповідальність посадових осіб Партії Регіонів.
П.С. Я цілком готовий мовчати (до пори) про багато що із минулих дій зеленої влади. Але спокійно спостерігати за злочинами, котрі творяться в real time, я не збираюся. Як і дозволити цим мерзотникам прикриваючись війною вкрасти в нас демократію.
