Звісно, зробити ремікс 2014-початку 2015-го Путін уже не зможе. Він був переконаний, що після двох років правління цієї бестолочі, від неї відвернувся весь світ, а ще - обеззброєна й демотивована за два роки армія... Він спершу явно сподівався, що побрязкавши зброєю, побачить напроти лише перелякані очка нашого наркомана. А натомість, виявив консолідовану позицію країн-членів НАТО на чолі із США. Плювати вони хотіли на якогось Зеленського і його фокуси. За них ми може ще заплатимо втратою безвізу, але не безпекою. Тому Пуйло добре розуміє, що легкої прогулянки нашими тилами в нього не вийде і безкарно відкинути лінію фронту на пару десятків кілометрів він не зможе. Але це не означає, що він не вдасться до чергової брутальної авантюри. Та навіть просте "піднімання ставок" по путінськи - це загроза загибелі сотень українців. У Дебальцево він саме так і "піднімав ставки".
Зараз реально українське питання повернулося на порядок денний. Ідуть неперервні переговори про нас, хоча й без нас. Відновлюється коаліція з підтримки України. Іноді навіть у доволі екзотичний спосіб та з неочікуваними учасниками. Наприклад, один із керівників Держдепу вчора прилетів до Стокгольма обговорювати загрози для України з колегами із МЗС Швеції! Байден, який ще недавно відкинув сльозливе й ображене прохання Путіна про переговори, таки передзвонив Путлєру й вів з ним розмову знову ж таки про Україну. В НАТО брифінги з українського питання зараз проходять щодня...
А знаєте кого й чого в цих усіх подіях нема? України та її, прости, Господи, зєпрідєнта! Узагалі нема. Зеленський поза всіми цими процесами. Про перемовини й зустрічі ми взнаємо з комунікатів НАТО, повідомлень прес-служби президента США тощо. Наше непорозуміння лише виторгувало для себе можливість розмити омансько-катарську оскомину часточкою європейського шарму й отримало дозвіл відвідати з робочим візитом Париж. Я не знаю, що воно там буде саме розказувати. Але я знаю, що тон розмові задасть Макрон. І саме він поверне візитера від балачок про вдячність, дружбу і любов, запрошень на святкування 30 ліття Незалежності чи участі в Кримській платформі до головної нашої проблеми на східному фронті.
А тут є й свої ризики. Недавно була "Нормандська Трійка" без України. Про результати розмови нас узагалі навіть не поінформували. А Німеччина й Франція за відсутності пасіонарної позиції України завжди готові скотитися до ідеї миру за будь-яку ціну. Зеленському точно передали якийсь меседж в Катарі. За ним він і їздив. Але напряму виконати наказ із Москви він не може. От, я побоююся, що на фоні брязкання залізом із Кремляндії не надто певні друзі можуть йому легітимізувати ці рашистські вимоги, як "європейські пропозиції". Це все вже було. Так само вимоги Лаврова були оформлені, як "Формула Штайнмайєра". Але тоді був Порошенко, який усе це відкинув. А зараз у нас порожнє місце, якийсь комедіант, якого запрошують до столу лише вислухати, що там без нього вирішили дорослі...
Коли без нас за нас щось вирішують, стає тривожно. Хоча, безпека України - це занадто важлива й серйозна річ, щоб віддавати її в розпорядження цієї зеленої недовлади. Саме так, схоже, вирішили всі гравці: й на заході, й на сході. За нас лише той факт, що Захід - це не лише стомлені позеленілою Україною Меркель і Макрон, це ще й Байден і США, в плани яких не входить створення на прикладі України прецеденту геополітичного торжества Путлєра та втілення його фетишу про "відновлення зон впливу наддержав". На нашому боці й надмірна наглість та істеричність поведінки Путіна, який перевищив "больовий поріг" і для німців із французами, й для інших європейців. Проти нас поки загрози рашистського воєнно-політичного кривавого авантюризму та наша антиукраїнська влада...
