...час зовсім не грає нам на руку. Наш людський потенціал вичерпується. Озирніться довкола себе – на очах знижується якість послуг, зменшується їх вибір, стає усе менше дорослих людей, з якими можна співпрацювати. Статистика сайтів з пошуку роботи вперше за роки показує, що кількість вакансій переважає кількість резюме. В Україні зараз не час щось починати, не час нових ініціатив і не час спроможності до змін. Наш горизонт планування скорочується до годин, в кращому випадку – днів.
На це впливає величезна кількість факторів, ось ключові на мою думку:
1. Росіяни вбивають нас щодня. Вони вбивають не просто військових і цивільних, росіяни вбивають або викрадають наших письменників, викладачів, інтелектуалів, фізиків, інженерів.
2. Росіяни спровокували втечу з України величезної кількості українців, що не готові повертатися. Можливо, вони повернуться і стануть нашим відкладеним потенціалом. Але людського капіталу в Україні бракує прямо зараз, прямо вже, від цього залежить буквально наше завтра. Маятникова риторика від державних діячів щодо українців за кордоном відверто лякає.
3. Військовими неминуче стають ключові лідери різних середовищ. Ті, що зараз могли б рухати ініціативи, в тому числі, мілітарного напрямку. Це закономірність, якої не уникнути будь-якою системою бронювання. Найбільш відповідальні та гідні і далі йтимуть захищати своє суспільство, тоді як зі зворотнього боку країна-гній стиратиме баласт свого генофонду, що за 3 копійки піде на чужу землю вбивати.
4. Міжнародні організації вимивають людський потенціал не менше, ніж еміграція. За останні роки мені приходило до 5 оферів від донорських організацій з пропозиціями працювати на них з х3-х5 зарплатою, аніж ту, яку я маю в Ukraїner, і навіть можливістю бронювання. І я не засуджую нікого, хто погоджується, це особиста справа кожного – можливо хтось і буде більш ефективний на боці донора. Але при цьому інституційна підтримка українських організацій скорочується, бюрократизується і сповільнюється, а якщо говорити про організації на кшталт ООН чи ЧХ – то локальні українські організації сприймаються виключно як лоу-кост підрядники з третього світу. Зміни в деяких подібних організаціях дуже часто також блокують росіяни (і ви точно знаєте, про кого я). Якщо ситуація не зміниться – донорам вже згодом просто не буде з ким працювати і йдеться не лише про медіасектор.
5. Державна політика щодо людського потенціалу просто огидна. Звільнення топ-чиновників через відеозверннення президента, звільнення через накази, без жодного фідбеку – зменшують людський потенціал в державному апараті буквально щодня. Якщо зараз на посади міністрів йдуть люди, що вже готові до звільнень через теле-звернення, то вони майже апріорі так само ставляться до своїх підлеглих, бо корпоративна культура дозволяє собі це. Як наслідок – зламані комунікації з суспільством і чим далі, тим гірше. Як наслідок – вибір зручних і навіть ручних менеджерів замість ефективних та представників іншої культури взаємодії. Те саме стосується Закону про мобілізацію, пінг-понг з яким просто підсвітив реальне ставлення до сотень тисяч українців, які очікували бодай через цей закон дізнатись щось про своє майбутнє.
6. Недостатня інституційність як державного, так і громадського сектору. Ми були зайняті роками настільки великою кількістю оперативної роботи, що не зробили стратегічну – на нас щодня падала боротьба проти забудовників і корупції, проти влади, проти несправедливих судів, ми навчились швидко мобілізуватись, але не встигли навчитись перетворювати це в інституційну спроможність, відтак – спроможних організацій мало. В той самий час у державному секторі зникло будь-яке розуміння важливості незалежних інституцій, як наслідок – нам так соромно за ДержКіно.
7. Зниження побутового комфорту, а отже – потенціалу до волонтерства. Коли росіяни вибивають нашу енергетику, коли зменшують потенціал нашої економіки – це прямо впливає на те, чи здатні люди, що дуже часто й так працюють на кількох посадах в одній організації чи компанії (бо бракує людей) ще й у вільний час волонтерити. Ми в Ukraїner відмовились від волонтерства у деяких відділах, бо людей просто немає. При цьому наші переклади багатьма мовами для комунікації України в світі й далі забезпечуються на 95% волонтерськими зусиллями.
Усе це ставить під ризик не лише існування незалежних медіа в майбутньому, за які мені, як представнику сфери болить найбільше. Те саме зараз відчувають організації, що працюють з дітьми, полоненими, військовими злочинами, воєнні фонди, оборонка, той самий брак вмотивованих людей зараз у багатьох бізнесах, ймовірно, ще ніколи в КабМіні не було стільки в.о. Але найгірше – це вичерпуваність людського потенціалу в Силах Оборони.
Тож якщо ви раптом прочитали усе це і вирішили змінити цю ситуацію – мобілізуйтеся або знайдіть собі застосування, де створюватимете найбільшу додану цінність для боротьби з основним винуватцем усього перерахованого вище – країною-гноєм. Якщо дотичні до медіа, маєте управлінські навички і хочете підсилити Ukraїner і готові брати на себе відповідальність – напишіть мені. Є також тут два пункти, які могли б змінити донори або державні діячі, але вони цього скоріше за все не прочитають.
