Минулого тижня із українсько-канадським політичним блогером Олегом Пономарем ми розмовляли про роль популізму як в українській, так і світовій політиці. Пропоную вам сьогодні, послухати другу частину нашої розмови, що вже стосуватиметься популізму під час останніх президентських виборів у США, а також того, чи він насправді матиме вплив на подальшу політику цієї країни.
Новини по темі:
«Чому повернувся Янукович?» частина 1 - Олег ПономарьТакож послухаємо вашингтонського та брюссельського кореспондентів Польського радіо, які внесуть додаткову інформацію на цю тему.
- Отже, пане Олеже, як ви охарактеризуєте роль популізму в останніх виборах у США?
- Це абсолютно те саме, про що я говорив у своїй першій частині. Люди хочуть мати шоу і не заглиблюються в те, що говорить кандидат. Вони прагнуть простих рішень. Звідси й Трамп. Я до останньої хвилини думав, що шоу – це шоу, але він, однак, не зможе перемогти. Але, бачите, сталося саме так. Ми живемо в часи соціальних мереж і шоу. До речі, маленький штрих на цю тему. Я футбольний вболівальник зі стажем. Подивіться, як за останні п’ять років змінилася картинка, коли транслюють матчі. Дуже багато кадрів із наближенням, камера наїздить прямо на поле, заглядає в обличчя гравців, на те, як вони звиваються з болю, мільйон повторень. Дуже часто показують глядачів на трибунах: обличчя за обличчям. Тобто, це шоу, в якому футболу як спорту практично не залишилося. Тільки великі гроші, коли корпорації платять за рекламу, а для цього їм і потрібні такі розваги.
В політиці ми тепер маємо те саме, - говорить блогер.
- Звідси й Трамп. Тому й подивіться на Канаду – Трюдо-молодший. Це просто гарна молода людина, активна в соцмережах, що чудово робить з усіма селфі. Однак, це не Тетчер, не Рейґан і не Черчилль. В такий час ми живемо. Й тому вони недооцінюють «Ісламську державу» та загрозу з боку Росії. Замість того, аби весь Захід консолідувався та спрямував всі свої ресурси, всі свої можливості – військові, дипломатичні, економічні – на протистояння Росії, вони підписують, наприклад, Паризьку кліматичну угоду і Обама говорить про це весь час, неначе на сьогодні це найважливіше питання. Я розумію, що клімат дуже важливий. Але існують також інші виклики і не можна ховати голову в пісок. Все це наслідки популізму в суспільстві шоу і легких рішень.
- У зв’язку з тим, що ви говорите, виникає, однак, питання: якщо на поверхні політичного життя ми бачимо шоу, такі яскраві, ефектні дії, то чи це заперечує те, що десь на другому, третьому плані може вестися жорстка, гостра гра? Так, Трампа вибрали. Він виграв, зокрема, завдяки популістській кампанії. Натомість – з того, що ми можемо побачити зараз – та команда, яку він підбирає, все одно формується Республіканською партією. І – принаймні, про це можна говорити зараз, судячи з особистостей, яких вже оголошено як членів майбутньої адміністрації, або про яких відомо, що вони є кандидатами на ту чи іншу посаду в ній – ця команда навряд орієнтуватиметься на те, що заявляв Трамп під час передвиборчих перегонів. Вона, радше, налаштована на жорстку гру, в тому числі з Росією. І тут ще один аспект: якщо Трамп у ході президентської кампанії найбільше уваги приділяв внутрішньополітичній ситуації, то оця його імовірна команда – як це й відповідає своєрідному кредо Республіканської партії – радше була б налаштована на зовнішню гру, а зокрема це стосується Росії та ISIS. Як би ви це прокоментували?
- Так і є. І це дає нам надію. Надію на те, що Трамп – це просто технологія, в якій республіканці використали те, про що ми з вами говорили, тобто прагнення виборцями шоу. Отже, вони дали такого кандидата, якого хотіло мати суспільство. Натомість, політика буде абсолютно республіканською, прагматичною та яструбиною, тобто такою, яку вони вели завжди. Республіканці відомі тим, що вони надають перевагу зовнішній політиці. Тобто, Сполучені Штати Америки продовжуватимуть відігравати роль світового поліцейського у доброму значенні цих слів, тобто дбати про порядок у світі. І справді, судячи за тим, яку команду зараз підбирає Трамп, ми бачимо, що всім керують впливові республіканські бонзи й великий бізнес, а також учні Рейґана.
- Як це, на вашу думку, відіб’ється на ситуації України?
- Ми сподіваємося, що у зв’язку з нашою українсько-російською ситуацією буде не так сумно, як у перші хвилини після обрання Трампа хтось міг про це подумати. Надія є, тож сподіватимемося, що політика США в цьому питанні буде навіть жорсткішою, ніж за Обами. А з цим пов’язане друге питання: Трамп є лобістом великого нафтогазового бізнесу в Сполучених Штатах. Він розв’яже цьому бізнесу всі руки, отже в Америці розпочнеться видобуток нафти й газу в необмежених кількостях, що призведе до падіння цін на нафту й газ у світі. А це також нам на руку.
Дональд Трамп продовжує формування своєї адміністрації. Після номінації відставного генерала Джеймса Меттіса на посаду міністра оборони США в четвер стало відомо, що новообраний президент Сполучених Штатів вибрав чергового генерала у відставці як майбутнього міністра внутрішньої безпеки своєї країни. Ним буде Джон Келлі, який був заступником Джеймса Меттіса під час іракської кампанії. До обов’язків Келлі входитиме, зокрема, захист США від тероризму.
Більше на цю тему вашингтонський кореспондент Польського радіо Марек Валкуський:
- 66-річний генерал Джон Келлі має за своїми плечима 40-річну кар’єру в «marines», тобто у корпусі морської піхоти. Також він керував південним командуванням США, що відповідає за Центральну та Південну Америку. Виконуючи цю функцію, він відкидав критику з боку гуманітарних організацій у справі трактування в’язнів на базі Ґуантанамо на Кубі. Окрім цього, генерал командував військами США в Іраку. В 2010 році Джон Келлі пережив особисту трагедію, коли його син Роберт, командуючи підрозділом в Афганістані, загинув, підірвавшись на міні. Радники новообраного президента говорять, що цей факт мав значення для цього вибору, оскільки Дональд Трамп хоче, аби серед тих осіб, що будуть відповідальні за національну безпеку, були люди, котрі розуміють те, наскільки високу ціну Америка платить за участь у збройних конфліктах. Генерал Джон Келлі є третім військовим у відставці, який займе високу посаду в адміністрації Дональда Трампа, і, можливо, не останнім. Адже серед кандидатів на посаду державного секретаря, а також на посаду шефа розвідки називають колишнього очільника ЦРУ генерала Дейвіда Петреуса.
Однак, зміна правлячої команди, а також риторика Дональда Трампа, відома з передвиборчої кампанії, цілком не означає того, що новообраний президент полишить союзників своєї країни. Зрештою, відразу після оголошення результатів виборів він звернувся до союзних держав, аби заспокоїти їх, що взаєминам з ними нічого не загрожує.
Розповідає брюссельський кореспондент Польського радіо Кароль Дарморос:
У середу, в Брюсселі, при нагоді зустрічі міністрів закордонних справ НАТО, теперішній державний секретар США Джон Керрі спільно з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенберґом висловили переконання, що Трамп дотримуватиметься зобов’язань США перед союзниками. За словами Джона Керрі, нова адміністрація, що, власне, формується у Вашингтоні, вважає, що обумовлений у 5 статті Північноатлантичного пакту обов’язок спільного захисту країн НАТО не може бути заручником рівня витрат на військо:
- Зобов’язання США відносно НАТО, обумовлені 5 статтею, не зводяться лише до політики.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ сказав, що як Барак Обама, так і Дональд Трамп підкреслюють необхідність витрат на армію до мінімум 2% ВВП кожної країни-члену альянсу:
- Я абсолютно переконаний, що й з новою адміністрацією США залишатимуться відданими НАТО.
Шеф польського МЗС Вітольд Ващиковський говорить, що після виборів Дональд Трамп не робить несподіванок:
- Виступи новообраного президента заспокійливі та відповідають головній течії Республіканської партії, тобто підкреслюють її традиційну політику.
