— Діду, а чи правда, що сам Дмитро «Байда» Вишневецький, який збудував першу Запорозьку Січ на Хортиці та був затятим ворогом татар, свого часу їздив до москви й служив самому царю Івану Грозному?
— Грицько зацікавлено подивився на Олексу, підкидаючи трісок у вечірнє багаття. — Як же так сталося, що такий славетний козацький витязь пішов під руку московського володаря?
Олекса випустив з люльки сизий клубок диму, повільно поправив вус і замислено мовив:
— Щира правда, малий. Доля Вишневецького була сповнена крутих поворотів, а служба в москві — це один із найдраматичніших і найповчальніших епізодів його життя.
Усе почалося в 1557 році, коли татарська орда Девлет-Гірея після тривалої облоги вщент зруйнувала фортецю Байди на Хортиці. Байда шукав підтримки у польського короля Сигізмунда II Августа, аби відбудувати твердиню та продовжувати нищити нападників, але той проявив байдужість і не схотів розривати мир із Кримом. Серце князя горіло жадобою помсти та прагненням за будь-яку ціну захистити степовий кордон. Його головною метою було не служіння конкретному монарху, а створення великої християнської коаліції проти Османської імперії та Кримського ханства. Саме ці думки й штовхнули його на фатальний крок: якщо король відмовляє, треба знайти того, хто дасть зброю, людей і гроші для війни з татарами. Тоді єдиним потужним ворогом Криму на сході здавався саме московський цар Іван IV, якого пізніше назвуть Грозним.
Прибувши до москви наприкінці 1557 року, Байда отримав від царя багаті дарунки, місто Бельов у володіння та чимало земель, а головне — військове командування. Іван IV радо прийняв славетного полководця, плануючи використати його козацький досвід для власних геополітичних цілей. Кілька років Вишневецький вірно виконував свою частину угоди: він очолював дальні походи московських військ і козаків на річку Дін, до стін Азова та у сам Крим, наводячи страх на татарські улуси.
Проте ця служба так і не стала для Байди успішною чи щасливою. Дуже швидко князь зрозумів, що для Івана Грозного він був лише найманим інструментом у чужій грі. Замість повноцінного союзу та рішучого нищення Криму, цар раптово змінив свої пріоритети й переключив усі сили та увагу на Лівонську війну на півночі.
Потреба у південних походах для москви відпала, а самого Байду почали оточувати царська підозрілість, шпигунство та інтриги. Князь Вишневецький відчував себе не вільним воїном-володарем, а закритим у золотій клітці, де будь-якої миті міг впасти у царську опалу.
Зрозумівши марність своїх сподівань, Байда діяв рішуче: у 1561 році він остаточно розірвав стосунки з Іваном Грозним, кинув усі надані маєтки й разом зі своїми козаками таємно виїхав із Московського царства назад до Дніпра, повернувшись на службу до польського короля. Цей крок викликав лють царя, який згодом зневажливо називав князівські походи «безглуздими».
— Бачиш, Грицьку, — підсумував Олекса, вирівнявши спину.
— Байда шукав у москві меч проти татар, а знайшов лише підступність і чужі інтереси. То був гіркий урок, який довів: козацька свобода й московське самодержавство — речі немислимі в одному таборі.
На зображенні портрет українського князя та гетьмана Дмитра Вишневецького (відомого як Байда), який заклав початок Запорозької Січі на острові Хортиця.
