"«Софійська п'ятірка» і українські можливості Москви" - Віталій Портников

23 бер. 2021 18:35:00

Болгарських розвідників і чиновників, які працювали на російські спецслужби, в Софії вже порівнюють зі знаменитою «кембриджською п'ятіркою» – радянськими агентами у Великій Британії, що роками працювали на Москву і надавали радянському режимові найважливішу інформацію просто із серця західних спецслужб і державних органів. Різниця хіба що в тому, що ніякої «кембриджської п'ятірки» насправді ніколи не існувало, а були просто радянські шпигуни, кожен з яких діяв цілком самостійно – і вже після викриття «п'ятірки» ця діяльність була об'єднана і стала сюжетом детективних романів і захопливих фільмів. А «софійська п'ятірка» справді існувала і координувалася через одного резидента – полковника запасу Івана Ілієва, до 2016 року високопосадовця болгарської розвідки і випускника радянської розвідувальної школи при Головному розвідувальному управлінні Генштабу. І члени групи все ж працювали за гроші, не дуже великі для Заходу і Росії, але досить великі для Болгарії. А представники «кембриджської п'ятірки» таки були переконаними марксистами, що прагнули підтримати «першу у світі державу робітників і селян».

У всьому іншому схожість є очевидною. Як і у випадку з «кембриджською п'ятіркою», у ситуації з «софійською п'ятіркою» московські спецслужби цікавилися секретною інформацією, що стосується західних структур. І цікавилися цілком успішно – серед інформаторів були співробітник розвідки, який відповідав за розробку заходів протидії гібридним загрозам, співробітник міністерства оборони країни, ще один розвідник, який мав досвід служби у болгарських контингентах за кордоном, і навіть керівник відділу секретного діловодства болгарського парламенту. А зв'язковою всієї цієї групи була дружина полковника Ілієва, громадянка Російської Федерації, яка неодноразово відвідувала посольство своєї країни, передавала інформацію і забирала гроші. Це до питання про те, чому українську громадськість так зацікавило 2019 року громадянство дружини нового керівника СБУ і як потішався над цією стурбованістю весь «95 квартал» і його вболівальники. Але як кажуть, добре сміється той, хто сміється останнім. А останнім в українській ситуації часто сміється Путін.

Чому настільки інтенсивна діяльність Москви була направлена саме проти Болгарії, керівництво якої, як відомо, цілком доброзичливо ставиться до Росії і сприяє різним російським енергетичним проєктам? Ну, по-перше, аж ніяк не тільки проти Болгарії. Росія взагалі шпигує всюди, де вдається. По-друге, останніми роками інтерес до Болгарії підвищився ще й тому, що у зв’язку з відомими розбіжностями між США і Анкарою і зі зближенням позицій президентів Реджепа Ердогана і Володимира Путіна з цілої низки стратегічних питань саме Болгарія стала відігравати важливу роль на східному фланзі НАТО. Не як заміна Туреччині, звичайно, але як країна, у якій ніби можна було не побоюватися розбіжностей і витоку конфіденційної інформації. Хоча тепер очевидно, що саме у таких країнах, як Болгарія, ця інформація може протікати, як через решето.

Може, звичайно, виникнути питання – а як узагалі так сталося, що Ілієв, який закінчив розвідшколу ГРУ і одружений з росіянкою, роками служив у болгарській розвідці, мав доступ до секретної інформації та зв'язки у силових структурах і державних органах? Це що, наївність якась? Та ні, ніяка не наївність. Просто варто згадати, що навіть після краху болгарського комунізму колишня комуністична еліта, пов'язана з Москвою набагато серйозніше, ніж еліта будь-якої іншої колишньої соціалістичної країни, нікуди не поділася. Колишні комуністи створили Болгарську соціалістичну партію, неодноразово приходили до влади, залишилися на державній службі.

До речі, представник саме цієї партії – Румен Радев – зараз президент Болгарії. І він, зрозуміло, ніяк не коментує шпигунський скандал, як і представники лівих і популістських партій, відомих своїми симпатіями до Москви. Так, вони мовчать і зараз, коли стало очевидно, що Росія доклала зусиль для інтервенції в державні структури Болгарії і підриву національної безпеки країни. І саме тому для цих людей біографія пана полковника і постійні походи його дружини до російського посольства не були нічим підозрілим – тому що вони ніколи не розуміли і не розуміють досі, де закінчується Болгарія і починається Росія і де закінчується «братерська любов» – як правило небезкорислива – і починається державна зрада.

Але вся ця історія важлива для нас ще й тому, що вона є чудовою ілюстрацією того, в якому стані перебуває українська державна безпека. Адже і наші спецслужби, державні структури, медіа були і багато в чому залишаються просоченими не тільки російською агентурою, а й людьми, які готові в будь-який момент нею стати – тільки поки що не знають, як це зробити.

Агентура Російської Федерації сьогодні на нашій території просто шалена. Тому в нас іде, скажімо так, не тільки війна гаряча, яка є на території Донецької і Луганської областей, які окупувала Росія. У нас є інформаційна війна, і в нас є ще, скажімо так, шпигунська війна, яку вони ведуть кожного дня. Секретар РНБО Олексій Данілов.

Адже і в нас до нападу Росії на Україну похід до російського посольства був мало не нагородою для будь-якого політика і чиновника – причому аж ніяк не тільки з проросійського табору – який мріяв про кар'єрне просування і хороший куш. Я вже не кажу про те, що після цього нападу аж ніяк не тільки безсовісні депутати з проросійських партій, а й сумлінні «маленькі українці», яким взагалі в цьому житті можна все, продовжують їздити до Росії, як до себе додому, і радісно розміщують фоточки на тлі Кремля в соціальних мережах. І ось якщо в Болгарії – країні, яка не була частиною однієї з Росією держави, яка давно в НАТО і Євросоюзі і яка обмінюється конфіденційною інформацією з іншими членами обох союзів – можна створити таку впливову й інформовану шпигунську мережу, то тільки уявіть собі, що російські спецслужби можуть дозволити собі в Україні!

Віталій Портников