Оптимісти, котрі побачили в заяві ВВХ готовність до миру через виснаження: ні, він ще не виснажений. Запас міцності в них виявився (дякуючи Китаю) набагато більшим, ніж я думав два роки тому.
Для песимістів, котрі взагалі не розуміють, для чого плішивцю переговори, коли в нього все і так добре: він бачить тенденції й не може не розуміти, до яких наслідків у економіці призведе збереження ще пару років такого рівня безпекових видатків.
Думаю, є ще один фактор - наразі прихований від наших очей і вух. Це Китай. Підтримка свого стратегічного союзника - Московії - попри весь пафос і запевнення в незмінності, економічно Китаю шкодить. До того ж, заявляючи про свою готовність сприяти мирному процесові, Сі має демонструвати, що його партнер також до миру готовий (принаймні, в своєму розумінні миру).
У цілому ж бачу ситуацію так. Мирні переговори неминучі, але наразі не своєчасні. До повної стабілізації ситуації на фронті (бажано й з певними успіхами ЗСУ) та виборів у США жодних шансів отримати більш-менш прийнятні умови компромісу в нас немає.
Як не дивно, я цілком не виключаю, що перемога непрогнозованого фріка Трампа для нашого миру може бути обставиною позитивною (не обовʼязково, але може). Справа в тому, що прийняти компроміс (тобто, до певної міри, поразку) з рук «друга» Трампа плішивому набагато простіше, ніж від «ворога» Байдена
