Я натрапила на декілька відео, зокрема про цьогорічну Ялту. Зрозуміло, що місцеві блогери намагатимуться показати квітуче місто, що все у них добре, що Крим чекає на туристів - а в коментах топчаться росіяни з самої Росії, і там ахи та охи.
- Ах, мы так скучаєм по Ялтє!
- Ох, какая красота, какіє родныє мєста, наш любімый Крым!
- Наша гостініца, в которой мы отдыхалі, вспомінаєм с тєплом!
- Спасібо вам, что показываєтє нам такую красоту, пусть у вас всє будєт хорошо...
Так не буде. Вони не розуміють, що війна - реальна. Поки що вони з Воронєжа чи Волгограду бачать іншу реальність, але Крим цього літа ду-у-уже в слабкій позиції. І більшість скоріше за все до Криму не поїде - але в душі і ті, хто в Криму, і ті, хто далі на росії, - всі вони не хочуть вірити, що казці прийшов кінець. Бо це у них така чергова червона лінія, і вона червоніша за Донбас та колись окупований Херсон. Червоніша за Білгородську чи Брянську області.
Де та Умань, коли ти прокидаєшся, в тебе тихо, все як завжди та війна тебе не стосується? Де той Дніпро, де той Київ чи Харків, з їх руйнуваннями та болем? Так само далеко, як сирійські діти в Алепо, про яких російські дипломати казали, що то постанова. Постанова, зрежисована в Голівуді, присипана попелом.
Але все більш ніж реально - і для Ялти в тому числі. Звісно, що від нас вони не отримають концентраційних таборів для цивільних. Ніхто не буде їх роздягати в пошуках татуювань, та розводити жінок окремо, чоловіків окремо, допитуючи їх. Не будуть депортовані їх діти, не будуть розлучені з батьками та викрадені. Не будуть вбиті пострілом в живіт. Не будуть згвалтовані. Вони, нажаль, цього не отримають. Але з пляжу піти їм доведеться, залишивши після себе сморід та лайно в ялтинських кущах.
