Більшість з нас навіть не здогадувались про існування Василя Красного Галицького до появи праці Володимира Білінського. А в цього видатного діяча нашої історії, набагато величнішого ніж улюбленець московитів «Володимир ІІ Красноє Солнишко» чи пияк Богдан Хмельницький, був рідний брат. В Европі він є відомим як Дітріх або Фрідріх. У нас він є відомим як Федько. Оскільки у русинів не було прийнято писатися «по-батькові» то і поляки, і московити, користуючись тотожністю імен сина та батька, зробили з Феодора ІІ Галицького вигаданого «Федька Несвізького». Ба вигадки вигадками, та діяння «Фрідріха з Острога» остаточно стерти з аналів европейської історії не вдалося.
Страта Яна Гуса (1415) і Єроніма Празького (1416) за рішенням Констанцького собору спричинила вибух обурення серед чехів та стала поштовхом до гуситських війн. Ці війни чехи вели проти онімечення та проти засилля католицького корумпованого духовенства. Від самого початку гуситський рух поділявся на поміркованих чашників та радикальних таборитів.
Навесні 1421 року, у Богемії «у Воронах на Меречі» було укладено союзний договір між довіреною особою Вітовта та гуситами. Треба зауважити, що є всі підстави стверджувати, що брати Василь та Фрідріх навчалися у Карловому університеті у Празі, то ж з керівниками гуситів вони були знайомими особисто. «Рух очолив знаменитий Ян Жижка, котрий був учасником Ґрюнвальдської битви та керівником розгрому лицарів Хрестового походу на Прагу 1420 року (так звана перемога Жижки на Вітковій горі 25 березня 1420 року). Після того розгрому Ян Жижка створив знаменитий «Табір Жижки» з возів: Василь Красний відправив у 1421 році на південь Поділля чотири тисячі возів неспроста».
«Табір козацький — вид бойового порядку козацького війська у 16–17 століть. Під час військового походу або у бойовому розташуванні для створення ефективного захисту від атак противника козацьке військо оточувало себе кількома рядами возів — табором. Сучасники називали табір козацький «рухомою фортецею». При зближенні з противником вози розташовувалися чотирикутником і скріплювалися ланцюгами, на вози накидався хмиз, очерет, трава, які зверху засипалися землею. Під час тривалої оборони довкола укріплення козаки споруджували шанці, вовчі ями тощо. Іноді вози ставили щільно один до одного голоблями назовні… Табір можна було швидко розібрати і пересунути на інше місце… Тактичний прийом застосування табору був відомий ще з часів Королівства Русинів… У кінці 17 століття з розвитком артилерії табір як тактичний бойовий порядок (укріплена стоянка або прикриття похідної колони) втратив своє значення».
За свідченням Ґільбера де Ланноа, навесні 1421 року (коли Василь заснував Кочубеїв-«Одессу») двадцятитисяне важкоозброєне русинське військо під проводом «Фрідріха з Острога» увійшло до Богемії й розпочало бойові дії проти хрестоносців з Німецької імперії, Угорщини, Франції та Англії. І досить успішно, бо згодом Ґільбер де Ланноа відмовився брати гроші у дар від Вітовта. Русинські війська ганяли німців по Богемії аж до 1429 року. Тобто «схизмати»-ортодокси (неправильні хрестоносці) знову гнобили правовірних католиків (це при тому, що обидві сторони повинні були організовувати спільний хрестовий похід проти Блискучої Порти).
Немаючи змоги протидіяти військовою силою імператор Сіґізмунд (він же король Угорщини) почав тиснути на Вітовта. І Вітовт відмовився від богемських справ на користь своєї коронації (план коронації Вітовта, наданий Сіґізмундом, було схвалено на з’їзді монархів у Луцьку у 1429 році). Того ж року двадцятитисячну армію Фрідріха було тихенько виведено з Богемії на Поділля. Ба смерть Вітовта зруйнувала всі плани. А військо Фрідріха з Острога з 1432 року було задіяно у війні за Поділля.
«Свидригайло между прочим доносил магистру: «А пишешь о князя Михаила и о князя Федка, штобыхом оным от тоя стороны и с Подолья Ляцкой земли велели заважати и шкодити — ино велели есьмо оттуль от Подольской земли заважати Ляхам што найбольши могучи со всеми тамошними людьми а и с Татары так, занюж и Татар с ними досыть есть, а князь Олександр Нос от Луцкое стороны, надеемся, имут им много заважати и шкодити их земли; и там есьмо поспали к ним ко князю к Олександру и ко князю Федку и ко князю Михаилу воеводе Киевскому, велели есьмо к себе тягнути ему», и пр. Ещѐ раньше, в январе 1433 г., по тому же поводу вел. магистр писал к Ивашку, воеводе Малой Подолии, т.е. Покутья,.. прося его соединиться с кн(язем) Михаилом Киевским и Федьком Подольским для совместного нападения на Польшу».
Отже, у 1430-х роках у Києві сидів князь Михайло Галицький, Поділлям володів князь «Федько-Фрідріх з Острога» Галицький, правителем Волині був Олександр Ніс (теж з роду Галицьких), на Покутті керував князь Іван Галицький. Тож уся влада у колишньому Королівстві Русинів належала роду короля Данила.
Цікаво, що є свідчення про перебування в Угорській Україні (сучасна Словаччина) Феодора ІІ Галицького та Василя Красного (ймовірно у 1435 році) у своєї кровної рідні. Свідченням цього є церква у Словаччині, збудована одним з Острозьких (Галицьких) з портретом Святого Феодора Острозького (Фрідріха з Острога).
Водночас на сході, починаючи з 1438 року, перестала існувати Золота Орда, яка розпалась на:
1. Казанське царство (1438).
2. Кримське ханство (1443) — від 1474 року у складі Оттоманської Порти.
3. Касимовське ханство (1445) — від 1475 року у складі Оттоманської Порти.
4. Велике Тверське князівство — православне і русиніфіковане Литвою (1445) — від 1475 приєднано Кримським ханом до Московського князівства.
5. Астраханське ханство (1462).
6. Велике Московське князівство — православне і русініфіковане Литвою (з 1462 по 1480) — від 1480 року є частиною Кримського ханства.
7. Ногайська орда (Мангитський юрт), згодом розділилася на Велику та Малу Ногайську орду — від 1475 року є частиною Кримського ханства.
8. Велика орда (столиця Сарай).
9. Казахське ханство (1445).
10. Сибірське ханство.
Сини Василя Красного Іван Галицький, князь Острозький (1430-1465), та Юрій Галицький, князь Заславський (Жесловський) посіли батьківський спадок.
Недарма батька «українського Ґаннібала» так люто ненавидять поляки і генно-модифіковані меря та вепси…
Glenn A.Rathn, Radio Lemberg
