ХРЕСТОНОСЦІ ТА ВИГНАНЦІ ЗІ СВОЄЇ ЗЕМЛІ. ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА НІКЛОТА
Після захоплення сельджуками володінь Римської імперії у Вірменії та в частині Малої Азії (це сталося після розгрому ними римської армії під Манцикертом у 1071 році), один із наступників Романуса — Олексій І Комнін — запросив допомоги у папи Григорія VII та імператора Генріха IV. Але лише Папа Урбан ІІ оголосив Хрестовий похід (це був перший похід), який тривав з 1096 по 1099 рік і офіційною метою якого було допомогти Римській імперії подолати сельджуків та повернути імперії її колишні володіння. У першому Хрестовому поході взяли участь багато лицарів з усієї Европи, зокрема і русини. Але коли у 1099 році лицарі захопили Єрусалим, то вони відмовились повертати його Комнінові, й утворили незалежне Єрусалимське Королівство. За рік до цього, Балдуїн Булонський відокремився від основної армії хрестоносців та попрямував до Кілікії (вірменського царства), а звідти до Едесси, яка була столицею незалежного вірменського князівства. Спочатку Балдуїн правив разом з Торосом, князем Едесси, але невдовзі, змовившись з місцевими ішханами, він стратив Тороса і захопив владу. Ось так виникла перша держава хрестоносців на Близькому Сході — Графство Едесса. Згодом виникли Єрусалимське Королівство та Графство Тріполі.
У 1137 році, емір Мосулу Імад ад-Дін Зангі, під гаслом джихаду розгромив війська Графства Тріполі. Згодом, провівши розвідку, у 1144 році Зангі розпочав осаду Едесси. Місцевий правитель, Жослен де Куртене, не мав війська аби захистити місто, і 25 грудня 1144 року Едесса впала. Звістка про падіння Едесси сильно схвилювала европейських володарів. Та у 1144 році Папою був Евген ІІІ, слабкодухий і невпевнений правитель, тож ідею другого Хрестового походу оголосив інший харизматичний діяч тодішньої Европи — Бернард із Клерво — у 1147році. На заклик Бернарда відгукнулись король Франції та імператор Священої Римської імперії. Так у лавах хрестоносців і з'явилися волиняни та галичани (волинський герб отримав хреста Іоаннітів за цей похід).
А що ініціатором цього походу виступила проста громадкість, то дехто ініціював свій власний Хрестовий похід. Це зробив князь Польщі. Разом з данським королем Вальдемаром та герцогом Генріком Левом, вони разом оголосили свій Хрестовий похід, так званий "Вендський". Насправді навколо цього походу так багато брехні та вигадок (і московитів, і поляків, і німців), що вся ця історія “зовсім трохи” не співпадає з тогочасними хроніками. Треба зауважити, що якийсь "київський князь" допомагав онукові короля Святослава ІІ, польскому князю Владиславу ІІ Вигнанцю. Московити називають його "Всеволодом", але він ніде окрім "літописів" він є невідомим. То ж скоріш за все йдеться не про "Київ", а про волинських володарів. Звісно, справжнє ім'я союзника Владислава ІІ є невідомим. Адже Владислав ІІ Вигнанець помер у 1146 році.
В Магдебурзьких аналах записано про рік 1147-й: "Його ж старший брат (польського князя) з неосяжним військом виступив проти russiae, найжорстокіших варварів, і залишався там впродовж довгого часу. Проти них за неоціненним велінням Божим виступили також рутени, хоч і менш католичні, але які володіли все ж особливим видом християнської віри, з величезними загонами озброєних. Всі вони з величезним спорядженням, з їстівними припасами та з достойною подиву відданістю вступили з різних сторін у землю язичників, і здригнулася вся земля перед їхнім виглядом, і рухаючись приблизно протягом трьох місяців, вони спустошили все, спалили міста та селища, а святилище з ідолами, що було перед містом Мальхон, то вони спалили разом з самим містом".
Ось так описано початок того "Вендського походу".
Совкова брехлива маячня (яка потрапила до світового стандарту історії), марить: "Вендський Хрестовий похід німецьких феодалів було спрямовано проти західних слов'ян, з метою навернення їх у рабство".
По-перше: більшість німецьких феодалів рушили з Конрадом у Святу Землю. По-друге: похід теоретично було спрямовано проти язичників, які насильно обертали християн у поганство, з метою їхнього продажу (а простими словами — проти тих анклавів, які навіть у середині ХІІ століття продовжували жити грабунком сусідів). По-третє: слов’яни поділяються на північних (чехи, словаки, поляки, лужичани, українці) та південних (чорні хорвати, словенці, серби, і з натяжкою болгари, які є сумішшю тюрків і слов’ян).
Тобто метою Вендського походу були: 1. Володіння Прибислава (якраз самі венди), який саботував християнізацію; 2. Руги-рутени острова Руян, які саме й займалися грабунком та работоргівлею (за сприяння деяких християнських правителів); 3. Бо Русія, або як з XVI століття німці кажуть "Пруссія", яку населяли руси та ести (але з яких вперто ліплять балтів — лівів та жемайтів), які у союзі із Руяном грабували виключно Польщу.
У поході проти вендів взяли участь: сакси Генріка Лева, дани Вальдемара, бодричі Ніклота, лютичі і укранени Вартислава, поляни і пясти Мешка, та рутени-русини волинського правителя русинів. Тож якось кепсько виходить із тою міжнародною брехнею...
Запис у Магдебурзьких аналах московити трактують як "похід" на улюблених кадебістами "ятвягів". Насправді там чітко вказано мету походу — Бо Русія. До того ж, формально це князівство належало польским князям. І там чітко вказано, що війська русинів увійшли до Бо Русії з декількох напрямків: з району Сувалок (волиняни) та з узбережжя (рутени Вартислава). За три місяці українські загони привели русів під руку Польщі.
Але найцікавіше далі. Володіння вендів Прибислава (на честь яких московські пропагандисти й назвали цей похід) взагалі ніхто не чіпав — і Прибислав ані в поході, ані у подальшій трагедії участі не брав. Взагалі, брехні тут просто море. Адже насправді руги Руяну під керівництвом Буревія відбилися від цих хрестоносців і на цьому всі "Вендські хрестові походи" й скінчилися.
Також дуже цікаво, що католицькі монахи називають християнську віру русинів "трохи менш католичною" й "особливим видом", тобто не дуже "православною". Це не дивно, адже чого б це Папа Григорій після розколу коронував схизмата? На це також натякають матеріали церковного суду під час Констанцького собору 1418 року — чомусь католицькі єрархи визнали віру Острозьких своєю, і не відправили на вогнище (слідом за єретиком Яном Гусом) Костянтина Красного «Гедигольда», Григорія Цамблака, Вітовта й короля Владислава Яґеллона (на що багато хто в Европі тоді сподівався).
Ймовірно, або під час походу, або перед ним — під час війни із ругами Руяну загинув Вартислав І(між 1138 і 1148 роками). Герцога Вартислава І та його старшого сина Ратибора І (помер у 1155 році), поховав онук Вартислава — герцог Богуслав І Благочестивий — зробив він це у місті Столпи, у бенедектинському монастирі, який він збудував на честь батька і брата (на фото).
А далі... далі сталася справжня трагедія. І спровокували її хижани і черезпеняни...
Наприкінці 1147 року, через хижан та черезпенян (які постійно провокували конфлікт з Генріком Левом) король Славії — Микола (Ніклот) — розірвав союз зі саксами і розпочав бойові дії проти Генріка Лева. Початок для Ніклота був вдалим — він вступив у Вагрію та підійшов до Любека (бойові дії велись у володіннях Прибислава, який лише спостерігав за ними). Та згодом об'єднана армія Генріка Лева та Вальдемара зупинила війська Ніклота, і відкинула його до фортеці Добин на Звіриному озері. Війну припинили. Трохи пізніше Ніклот знов уклав союз зі саксами (з графом Гольштейну — Адольфом Шауенбургським) проти свого брата Прибислава. У 1151 році Ніклот за допомогою саксів врешті придушив повстання хижан та черезпенян, яке було спрямовано проти нього особисто.
Починаючи з 1156 року, Ніклот відновив союз з Генріком Левом, який почав використовувати бодричів для тиску на данів (на той час там спалахнула внутрішня ворожнеча). Флот Ніклота сам, а іноді й за участю ругів з Руяна, грабував узбережжя Данії та її столицю. Але згодом Ніклот знову посварився з Генріком стосовно примусової християнізації бодричів, і зробив це в досить невдалий момент — Вальдемар І врешті об'єднав данів, і знов був готовим до війни. Інтереси Генріка і Вальдемара співпали, і у 1160 році вони об'єдналися проти Ніклота.
Війська Вальдемара напали з півночі, а війська Генріка Лева напали з Вагрії. Бодричі опинилися сам на сам і з саксами і з данами. Того ж року (восени 1160) король Ніклот загинув під час оборони фортеці.
Сакси захопили землі бодричів аж до річки Піни. Сини Миколи (Ніклота) — Прибислав та Вартислав чинили впертий опір окупантам. Але після полонення та страти Вартислава у 1164 році, Прибислав схилився перед Генріком Левом, отримав титул герцога Мекленбурга (Міколінбурга)та взяв собі ім'я Генріх. Династія Ніклота правила Мекленбургом аж до 1918 року. Частина вендів та бодричів втекла до володінь Богуслава, а ті, що вціліли, були онімеченими. Так впало королівство Золотого Грифона — Славія.
Трагічна смерть Ніклота та захоплення земель бодричів недавніми союзниками, стали великою несподіванкою для братів та нащадків Вартислава І Святославича — Богуслава й Казимира. У 1164 році брати підтримали повстання Прибислава та Вартислава мекленбурзьких, і оголосили війну Генріку Леву та Вальдемару. На жаль, це повстання швидко скінчилось, і Богуслав та Казимир отримали лютого ворога на своїх кордонах. Того ж року армія Генріка Лева вдерлася у Герцогство Лютичів.
5 липня 1164 року біля міста Диміна, Богуслав І переміг саксів і данів з великими втратами. Наступного дня у битві при Ферхені лютичі захопили табір сакського війська, але були розбитими загоном, що не брав участі у битві, і який лютичі не помітили (вони грабували табір і не виставили постів). Так бург-граф фон Хаґен переміг військо Богуслава, і столицю Казимира — місто Диміна — було спалено. Остання битва Богуслава зі саксами відбулася на річці Піна. За свідченням Гемігольда, велети Богуслава втратили 2500 осіб вбитими. Війська Генріка Лева захопили Диміну і Столпи. Все скінчилося.
Богуслав та Казимир визнали себе васалами Генріка Лева. Велетів, украненів та інших слов’ян виганяли з земель Померанії, а на їхнє місце Богуслав був зобов'язаним селити саксів і франків…
Ось як це описує Гемігольд у "Слов'янській хроніці":
"Бо всю землю слов'янську... через безперервні війни, особливо через війну останню (1164 року), на милість Господа Бога, котрий завжди зміцнює десницею благочестивого герцога (Богуслав I), було цілком перетворено на пустелю. І якщо ще десь залишалися якісь останні уламки від народу слов'янського, то внаслідок нестачі у хлібі й запустіння посівних полів (сакси застосували тактику "випаленої землі") вони були настільки виснаженими від голодомору, що були змушеними натовпами йти до поморян (у землі Волині)... І пішли слов'яни (у Волинь), які жили в навколишніх селищах, і прийшли сакси та оселилися тут (замість етнічних слов'ян). Слов'яни ж поступово вибували з цієї землі... Герцог (саксонський Генрік Лев) присудив їм (слов'янам) вигнання та звелів всім своїм (саксам) бути готовими до (військового) походу підчас жнив (мирного збирання врожаю слов'янами, позбавлення джерел харчування)... І прийшло військо герцога (Генріка Лева), і нікого (слов'ян) тут не знайшлося, хто вчинив би йому (озброєний) опір. Бо слов'яни, увесь час йдучи вперед (до Волині), втікали від присутності герцога (Генріка Лева), не маючи сміливості десь зупинитися зі страху перед ним... І прийшли сюди зі своїх земель тевтонці, щоби населити цю землю, простору, багату хлібом, зручну через велику кількість пасовищ, багату рибою та м'ясом і всіма благами... Мужі ж гользатські, які після вигнання слов'ян заселили їх землю, старанними є в спорудженні (католицьких) церков... Всю ж землю слов'янську, ... колись небезпечну (для саксів) засідками та майже пустельну, тепер, завдяки Господу (Богу), всю перетворено в єдину саксонську колонію. І споруджуються тут (німецькі) міста і селища, і збільшується кількість (католицьких) церков, і росте число служителів божих (священиків)... Гунцелін І (фон Хаґен), муж сильний і васал герцога (саксонського Генріха Лева), наказав своїм (саксам), що якщо вони виявлять будь-яких (живих) слов'ян, які (утримавшись від міграції) пробираються через глухі місця, ... то щоби схопивши їх у полон, негайно передавали їх для страти через повішення".
Такою була ціна фатальної помилки короля Ніклота. Сакси вигнали переважну більшість слов'ян зі земель, які захопили предки слов'ян ще у ІV-V століттях н. е. у німецьких племен свебів, бургундів, хаттів, ютів, вандалів та тих самих саксів. Через різанину, яку вчинили сакси, Богуслав І відправив своїх старших синів подалі від Столпів, на батьківщину — у королівство Русинів. Про долю Померанії — напишемо трохи згодом, в іншій частині...
Водночас, русини воювали на Близькому Сході у лавах хрестоносців Конрада. Окрім князів, участь у поході взяли і бояри-лицарі, і простолюдини.
Тож далі буде...
DN Як ви вже помітили, публікована Справжня історія абсолютно відрізняється від версії московитів, оскільки базується на чужоземних джерелах. Взаємне несприйняття версій та неузгодженість з світовими не допомагає становленню залізобетонної Історії України штибу німецької, де навіть листочок нового неможливо додати.
Праці Пріцака та Потульницького частково це компенсують.
Книжка комплексно висвітлює діалектику династичної історії України та династичної історії домінуючих націй (нормани, литовці, поляки, московити, австрійці) в середньовічну та ранньонову епоху. Особливу увагу звернено на явища конвергенції та дивергенції української та московитської династичних історій.
Glenn A.Rathn, Radio Lemberg
