У тюрків існує легенда про Першого тюрка (чоловіка). Колись давно, Небесні тюрки, сидячи довкола вогнища пересварились між собою, і перебили один одного. Залишився в живих лише маленький хлопчик. Його знайшла і вигодувала Руда вовчиця. Коли хлопчик став мужчиною, то від шлюбу Рудої вовчиці та останнього небесного тюрка народився син. Саме нащадки цього Сина Рудої вовчиці вважались священими правителями у тюрків. Такими були хазарські кагани Буланідовичі (до яких належали Інгвар і Світослав І), та такими вважав себе рід Моалів з ілю киятів. Тож всі тюрки імперії були зобов'язані визнавати Чінґісхана і його прямих нащадків спадкоємцями "Рудого вовка" — сина Рудої вовчиці. Хто цього не визнавав — втрачав життя.
Протягом 1185-1205 років Чінґісхан об'єднав у єдину державу тюркські племена та підкорив імперію евенків-манчжурів. А у 1205 році Чінґісхан проголосив себе імператором Моалів (московити постійно намагаються цю назву видати за "монголів", яких тоді не існувало). У 1207 році казахи розгромили тангуську Західну Ся, а у 1215 році війська Чінґісхана захопили сам Пекін і повалили манчжурську династію Цинь. У 1218 році казахи завоювали ханство каракитаїв у Середній Азії, а на протягом 1218-1221 років вони завоювали і Хорезм (правда, Джелал-ад-Дін вів партизанську вйіну проти загабників аж до 1231 року). Ну і протягом 1219-1223 років казахи завоювали Дешт-і-Кипчак. Так у 1218-1223 роках у герцогстві Русинів (Русі) з'вилися перші емісари нової імперії.
Приблизно у 1220 році герцог Данило повернув собі волинський престол, який на той час і був престолом Dux Ruscianorum. Разом зі своїм сенешалем-князем "Мечіславом" він у важкій війні 1221-1223 років повернув собі владу над Галичиною, перемігши короля Коломана. Війська герцога Данила розгромили під стінами Галича (і можливо трохи зруйнували Галич) та взяли у полон короля Коломана у травні 1221 року. У цей час, у регіоні для мадяр-башкирів склалася дуже важка ситуація. До королівства сунули біженці із Дешт-І-Кипчаку і Великого Башкерту. Південні кордони шарпали банди недобитих "свояків"-гуннів. Для їх ліквідації ще у 1211 році король Андраш ІІ запросив безробітний (і нікому не потрібний у Святій землі) Орден Допомоги Німецького шпиталю Діви Марії, більш відомий у нас як "Тевтонський Орден". Цей Орден розташувався у Трансильванії і почав чесно відробляти гроші (які йому потім так і не заплатили). Сам так виникла Семигородщина — сім сакських торгових міст, під охороною німецького Ордена. Звичайно, що станом на 1223 рік, через несплату, стосунки між замовником і виконавцем робіт стали дуже напруженими. Орден почав тиснути на Угорщину. А що у 1221-1223 роках Угорщина втратила і Галичину і сина Андраша ІІ — короля Коломана — то Угорщині стало зовсім непереливки. Хоча Коломана врешті викупили, втрати території й іміджу у підлеглих компенсувати було нічим.
У 1223 році, передовий загін Субедея, який переслідував кипчаків, через Кавказ (мимохідь підкоривши місцеві відсталі племена) вийшов на землі Дешт-І-Кипчаку аж до їхнього головного порту Судак (сучасний Маріуполь). Там відбулась остання битва для кипчаків, яка завершилась розгромом і втечею верхівки кипчаків ... до Угорщини. У китайському джерелі (китайські інженери та чиновники були масово представленими у передових загонах імперії) "Юань Ши" повідомляється, що Субедей, розбивши кипчаків, розбив і загін невідомого народу "мі-чі-сі-лао". Саме це повідомлення і стало основою вигадки про "битву на річці Калка". Проте ця вигадка нічим не підкріплена — адже немає місця битви (або знають, та не ризикують досліджувати). У битві між кипчаками та казахами ніяк не могли брати участі князі русинів та герцог Данило із своїм сенешалем — казахи на той час були добре проінформованими, і легко відрізняли "русь" від інших народів. Та й участь русинів було б зафіксовано у джерелах імперії. Натомість відомо, що у 1223 році Данило приймав послів імперії і дав згоду на укладення військового союзу (всім іншим казахи пропонували здатися і схилити голову) — тюрки, на відміну від московських брехунів і наших корисних ідіотів знали, що правляча династія русинів походить ... від "нащадків" "Синів Рудої вовчиці" — Буланідовичів (саме тому всі ці безштанні лаптеголові так вперто наполягають на "хрюковичах"). То ж у 1223 році герцог домовився про укладення військового союзу (і він був не єдиним в Европі, але про це згодом) з Імперією Моалів. Це й пояснює його дії під час Першого Західного походу.
В тому ж 1223 році, розбивши кипчаків (а всі вцілілі кипчаки потім увійшли до складу 12 ілів Темучіна), Субедей вдерся у Таврику-Крим. За місцевими легендами, про які повідомив Михайло Литвин, у бою біля "Старої фортеці" (Ескі-Кермен) загинув останній король костобоків-гетів, Петро на прізвисько Святий. Його самого, його малого сина та дружину поховано у церкві "Трьох вершників". З тих пір він і став Святим Петром у Криму. Пограбувавши деякі міста і фортеці, Субедей відійшов на схід — до Волги. Там його загін, виснажений у попередніх боях, у 1224 році було розбито тюрками-булгарами.
Уклавши угоду з казахами, Данило отримав карт-бланш на відновлення своєї влади у Герцогстві. Тож поступово війська герцога долали опір князів та місцевих феодалів (лише його війська було замало, аби швидко взяти під контроль всі землі русинів).
У 1226 році мадярам, за допомогою шантажу та погроз, і за підтримки Папи Римського, вдалося позбутися Ордену, не заплативши йому жодного дукату. Та вже у 1227 році Конрад Мазовецький (пройдисвіт і вбивця) запросив Орден на землі повсталих russiae (типу прусів) і видав Ордену грамоту на право облаштування земель Поруссії і володіння ними до рішення польського князя (так жадібність ледь не стала роковою для майбутьньої Польщі). Тож вигадки про "хрестоносців-загарбників" — це просто брехня невдах.
Цікаво, що ймовірно Данило теж уклав угоду з Орденом — щодо жемайтів, які намагалися захопити північні терени Волині (район Сувалок, Берестейщину).
Крім того, у 1226 році сталася подія, яка стала роковою для фінів-дикунів та ще для для декого в Европі. На Великому Курултаї сини Чінґісхана розділили між собою володіння. Старшим синам Джучі дісталися землі Булгар, Башкерт, Дешт-І-Кипчак і Моксель (саме Моксель, а не "мордва"). Правда, сам Джучі загинув на полюванні у 1227 році і всіх його синів очолив Бату, другий син (цікаво чого б це?). Тож Бату розподілив землі серед братів.
Жемайти, відомі як литва, почали експансію на землі Полісся-Паллескю (саму Вільну-Паллескю було ними захоплено ще у середині ХІІ століття). Першими литовським кунігасам присягнули князі Новогрудка, а після поразки під Судаком від Субедея чернігівці почали масово переходити під владу Литви — у пошуках союзників і захисту, адже Дешт-І-Кипчак перестав існувати.
Тож десь на початку 1230-х, Данило і його сенешаль почали війну за Чернігівщину. Спочатку вони відбили київські руїни, а згодом, у кровопролитній війні вони захопили Сівер (Новгород-Сіверський), Чернігів, Путивль, Преславу ("Переяслав"). Саме Данило попалив і зруйнував Чернігівщину у 1234-1237 роках, а не "Батий". Не зважайте на "літописний домішок брехні". Батий ніяк не міг порушити самостійно угоду Імперії і герцога, і вдертися до володінь "брата по крові". Путивльська династія присягнула герцогу, а всі інші, або було страчено, або втекли до Мокселі — до своєї факторії через Смоленськ. Так перестало існувати Паллескю. Землі Чернігівщини увійшли до володінь Герцога Русинів.
На "навалу Батия" дуже зручно списувати руйнування міст, яке сталося під час завоювання Данилом і Турівщини, і Київщини, і Чернігівщини. Насправді, на руйнування і штурми міст у Бату, під час його походу на Захід, не було ані сил і засобів, ані часу. А московити навмисно досі намагаються об'єднати різні курултаї та різні події — курултай 1226 року визначав володіння улусу Джучі (внутрішні події одного улусу), а курултай 1238 року валив план Західного походу на Европу (загальнодержавна стратегія імперії).
Тож напередодні вторгення казахів, Европа була зовсім неготовою до культурологічного шоку.
Glenn A.Rathn, Radio Lemberg
