Звідки й планувалося вивозити рятівне для "дітей Африки" збіжжя і зробити генсека ООН Гутерреша, президента Ердогана "героями нашого часу". Ту, що поруч з ними бовваніла б постать військового злочинця Шойгу вже не мало б значення.
Але Шойгу та його "начальнік" вчинили інакше. Зламавши "недоношене" "хлібне перемир'я" (що взагалі характерно для угод, підписаних з Росією), Москва перетворила що інфантильного Гутерреша, що набундюченого Ердогана на блазнів своєї тригрошової опери. А Путін знову став "паханом", продемонструвавши, що зусилля світової спільноти, — якими б вони не були, і для чого б не призначалися, — марні, якщо вони йому не до смаку.
Стамбульський сором мав би також застановити й Україну. Причому з кількох причин. Перша з них: турецька зустріч стала першою після тривалого періоду, коли закордонні лідери не дозволяли собі говорити "про Україну без України". Бо фактично України там не було. Міністр інфраструктури Олександр Кубраков і його свита, за всієї поваги, — не рівень Гутеррешу, Ердогану та Шойгу. Реально домовлялися між собою світ, Туреччина і Росія.
Я можу припустити, що ні Резніков, ні тим паче Зеленський не захотіли брати участь у цьому сумнівному дійстві. Але мені невтямки, чому там не було Єрмака, який, знано, пхає свого носа туди, куди його компетенціями та повноваженнями й не пахне. Чи не означає це, що у Києві наперед знали про марність цієї витівки, тож не хотіли "палитися" на стамбульській афері?
Друга причина: Абрамович у Стамбулі. Російський олігарх, який зараз мав би сидіти під жорсткими санкціями, особисто захищали й Зеленський, і Єрмак. Чию позицію він репрезентував у Туреччині? Росії? Але ж, даруйте, зі суплік до Байдена на захист Романа Аркадійовича, адресованих з Банкової, випливало, що він – борець з путінським режимом, особа, знана російською репресивною машиною. Значить, Абрамович представляв Україну. Ну, не міг же він зазирнути у стамбульський палац Долманбахче "на каву". На "каві" у нас спеціалізується інший олігарх, позбавлений (чи ні?) українського громадянства. Якщо це так, якщо Абрамович був посланцем Києва, то чи не означає це, що Банкова знайшла в його особі "дублера" Медведчука? Ситуація дивна і неоднозначна…
Третє. А чи справді "зернова тема" була найважливішою у Стамбулі. Чи, може, розпіарені перемовини стали ширмою для більш важливих і абсолютно непублічних зустрічей? Аргументи? Присутність "аграрія" і "зернотрейдера" Шойгу і… генерала ГРУ Володимира Алєксєєва, що, за даними Bellingcat (розслідувачі якого й ідентифікували цього персонажа у турецькій столиці), безпосередньо курує діяльність ПВК "Вагнер". За даними Христо Грозєва, з п'яти осіб російської делегації у Стамбулі двоє – співробітники ГРУ. Якщо ж взяти до уваги те, що Алєксєєв (інформація The Sun) керував операцією з отруєння колишнього російського шпигуна Скрипаля та його доньки Юлії у Лондоні 2018 року, то "гуманітарний сенс" зустрічі у Туреччині взагалі видається несосвітенністю.
І четверте, найголовніше. У Стамбулі, а відтак в порту Одеси, Києву наочно продемонстрували його "вторинність". Тобто те, що думкою Банкової, якою б вона не була, можна знехтувати. Чому так трапилося? Мабуть, тому, що нашим можновладцям притаманні два невиліковні комплекси. Один з них – марнославність. Це ж треба: Україна рятує світ від голоду, а, отже, її лідер – месія і герой. Знову перші шпальти світових ЗМІ, прайм-тайми телемонстрів, інтерв'ю… Другий – жадоба наживи. Я давно ставив собі запитання: кому в Україні належить зерновий ринок? Державі? Та ні. Агрохолдингам? Отож. То чому вивезенням зерна займалися не вони, а Україна як держава? Через можливі податки? Не смішіть. Радше, — за відповідну мзду для чиновників.
Висновки. Україна, перш за все, має воювати проти Росії до перемоги. Жодних проміжних перемовин з агресором. Не можна укладати угоди з дияволом. Це, як у Миколи Рябчука: "Щоразу, коли ми жертвуємо цінностями задля інтересів, ми ризикуємо у кінцевому підсумку втратити й те, й те".
По-друге. Київ має спиратися на думку і підтримку справжніх друзів, і говорити з Росією тільки у присутності партнерів з антиросійської коаліції, зокрема зі США. Якщо буде по-іншому, то небажане для України (і вигідне Москві) перемир'я буде дуже схожим на "стамбульську угоду".
Якщо світові так пече продовольча криза (хоча її не буде, враховуючи кількість збіжжя, що його переробляють у світі не на харчі, а на непродовольчі товари), то хай світ не вмовляє Путіна на дозвіл "зелених коридорів", а змушує його до цього – санкціями, зброєю, як завгодно.
