"Історія не лише повторюється... " - Павло Бондаренко

"Історія не лише повторюється... " - Павло Бондаренко

Деякі країни просто в ній застрягли. Як муха в усім відомій рідкій субстанції. Зріть, друзі.

17 грудня 1917 року Українська Центральна Рада отримала урядову телеграму з Петрограда від Ради Народних Комісарів на чолі з Леніним, в якій зазначалося, що російський більшовицький уряд "визнає Українську Народну Республіку, її право цілком відокремитися від Росії… зараз же, без обмеження та безумовно.

Але.

Водночас до Центральної Ради було висунуто ультимативні вимоги припинити роззброєння червоногвардійських загонів, які виконували накази Леніна, Троцького і компанії. Плюс пропустити через свою нібито суверенну територію більшовицькі війська буцімто для боротьби з Каледіним. Чому ті війська мають сунути саме територією незалежної УНР, а не Росії, Ленін і компанія не уточнили.  

Звісно, уряд УНР задовольнити ультиматум відмовився. Як-не-як, а держава незалежна, сама вирішує, що робити з Червоною гвардією, що її прислали з Петрограда.

"Ах так, - сказали у Петрограді, - ми не для того вашу незалежність визнавали, що б ви відмовлялися виконувати наші накази".

Після чого ударними темпами, лише через тиждень (що свідчило про те, що його готували заздалегідь і визнання отієї "незалежності" у телеграмі від 17 грудня було фількіною грамотою) у окупованому більшовиками Харкові провели "з'їзд народних депутатів", яки проголосив "альтернативну" українську державу - Українську Народну Республіку Рад, звісно, більшовицьку.

Очолила маріонетковий "уряд" поплічниця Леніна німкеня Євгенія Бош. Сам уряд складався з 5 українців, 3 євреїв, 2 німців та 1 росіянина. Звісно що усі - члени партії більшовиків, якою командував Ленін.

Аби підкреслити, що цей уряд "незалежний", навіть волсний прапор для УНРР вигадали: червоне полотнище, у верхньому лівому куті якого крихітний жовто-синій прапорець.

Негайно на Київ рушили війська цього "уряду", а насправді - прислані з Росії числом 160 тисяч. Політичне керівництво ним здійснював більшовик Антонов-Овсієнко (той самий, який керував захопленням Зимового палац та арештом Тимчасового уряду у Петрограді), а військове - колишній підполковник царської армії сумнозвісний есер Муравйов.

Нічого не нагадує із сьогодення? Кажу ж - вони застрягли...