Позавчора випадково довідався, як закінчилася одна із найголосніших історій про корупцію постмайданівської влади - звинувачення проти Мартиненка, центрального спонсора НФ.
Що я знав тоді про Мартиненка? Він був одним із тих, хто найбільше фінансував Майдан. Після того вважався ледве не основним «гаманцем» Яценюка й за списками його партії увійшов до ВР. Та коли швейцарська прокуратура звинуватила його у відмиванні грошей (відмивають, як розумієте, лише незаконні кошти), добровільно склав мандат і пішов із політики.
Так от, нещодавно апеляційний швейцарський суд виправдав українського бізнесмена. Повністю. За всіма пунктами.
Історія ця навела на кілька думок. По-перше, повернула в часи, коли для влади було важливо, що повʼязаний з нею й звинувачуваний у корупції депутат залишив парламент, аби не кидати тінь на однопартійців. Порівняйте з нинішніми.
По-друге, як добре, коли країна має незалежний суд, здатний виправдати навіть людину, котру національна прокуратура з такою помпою й стільки років обвинувачує на весь світ.
І головне: скільки ще історій про неймовірну корумпованість української постмайданівської влади є (котру мудрий нарід так натхненно зніс у 2019) насправді, є повним фуфлом…
