Політична кар’єра цієї людини вражає своєю карколомністю навіть на тлі бурхливих, сповнених драматизму й мало не неймовірних подій біографій інших руських князів XIII ст. Досить сказати, що Роман посідав престол іноземної держави, та ще й такої, як Австрія (щоправда, його брат Шварно короткий час був литовським князем, але Литва — не Австрія). На жаль, обставини його життя й діяльності до і після сидіння на австрійському троні залишаються мало відомими вченим. Причиною тому є скупість джерел.
Роман був третім сином великого галицько-волинського князя Данила Романовича та його дружини Анни, дочки славнозвісного Мстислава Удатного. Народився він близько 1230 р. Подібно до старших братів Іраклія (помер 1240 р.) та Лева (дожив до початку XIV ст.) Роман не мав власного князівського столу, а жив біля батька. В централізованому Галицько-Волинському князівстві часів Данила просто не існувало удільних князівств. До того, як Роман несподівано для Європи вискочив на політичну авансцену, наука не знає про нього нічого.
Історія, в якій Романові Даниловичу волею долі в особі його владного батька довелося зіграти головну роль, почалася наприкінці 1248 р. Тоді, як сповіщає Галицько-Волинський літопис, «прислав король угорський до Данила, прохаючи його допомоги, тому що в той час у нього йшла війна з німцями». Під «німцями» в даному разі слід розуміти Австрію. Угорсько-австрійська війна розпочалася ще 1246 р. У червні того року загинув австрійський герцог Фрідріх Бабенсберг у битві з угорським військом на р. Лейті. За середньовічною легендою (що відбилася в пізньому українському, так званому Густинському літописі XVII ст.), він втратив життя від руки «руського короля», тобто Данила Галицького. Але князь Данило в той час ще й гадки не мав про те, що кількома роками пізніше втрутиться в австрійські справи.
Данило відгукнувся на прохання угорського короля Бели IV й «прийшов до нього, ісполчивши (об’єднавши в полки) людей своїх. Німці[58] дивувались татарському озброєнню: коні були в личинах і шкіряних коярах (тобто захищені від ворожих стріл і мечів), а люди — в кольчугах, й сяйво велике було від полків і від блиску зброї». (Галицько-Волинський літопис).
Причина угорсько-австрійської війни була звичною для середньовіччя. Фрідріх Бабенсберг не залишив спадкоємця, тому Австрія як виморочний (порожній, що залишився без герцога) лен мала відійти до сюзерена цього герцога, германського імператора Фрідріха II. Однак папа Інокентій IV, що ворогував з імператором, противився цьому. Й коли на початку 1247 р. угорський король Бела IV повідомив папу про свій намір заволодіти Австрією, той обіцяв йому свою підтримку.
Для нашої теми в усій цій історії важливим є те, що Данило Галицький також висловив зацікавленість в австрійській спадщині. У середині 1248 р. у Братиславі (як стало відомо із західних джерел) відбулася нарада, на якій галицько-волинський князь і угорський король обговорювали долю Австрії. Та поки Бела IV зволікав із походом на Відень, папа обрав серед можливих претендентів на австрійську корону племінницю покійного Бабенсберга Гертруду, що мала чоловіка, австрійського маркграфа Германа. Ображений на папу, Бела IV протягом 1248–1250 рр. вчинив кілька нападів на австрійські землі, що не принесли йому особливого успіху. В одній з таких кампаній взяв участь Данило Романович. Похід об’єднаного русько-угорського війська стався влітку 1248 р. і був спрямований на Відень, де тоді були Гертруда з Германом. Здобути Відень не пощастило.
Як розповідає галицький літописець, Данило повернувся з походу додому без трофеїв і будь-яких політичних досягнень. Імператор Фрідріх збирався послати військо проти Бели IV й галицько-волинського князя, але до війни не дійшло — у Пресбурзі угорський король зустрівся з послами імператора і якось владнав конфлікт. Тим часом маркграф Герман енергійно домагався здійснення спадкоємних прав дружини на австрійський престол, і папа підтвердив законність його домагань. Справа йшла до нової угорсько-австрійської війни, аж раптом у жовтні 1250 р. Герман раптово помер, залишивши Гертруду з сином. За ким 13 грудня залишив світ й імператор Фрідріх II. Імперські намісники витіснили Гертруду з Австрії, і вона подалася до Угорщини, де передала свої дідичні права на трон королю Белі.
Поки австрійські барони збиралися проголосити герцогинею молодшу сестру Фрідріха Бабенсберга Констанцію, до гри втрутився чеський королевич Оттокар (чеське ім’я Пшемисл II). Наприкінці 1251 р. він вдерся з військом до Австрії й силою змусив баронів обрати його герцогом. А в лютому наступного року Оттокар закріпив своє становище в Австрії, одружившись з літньою Маргаритою Бабенсберг, старшою з сестер покійного герцога, ще й вдовою германського імператора Фрідріха II.
Саме в цей час з глибокої тіні виступає на політичну арену Данилів син Роман. Якщо буквально іти слідом за розповіддю Галицько-Волинського літопису, ініціатива його залучення до австрійських справ виходила від Бели IV: «Король угорський став шукати допомоги, бажаючи захопити Німецьку землю (Австрію). Він послав сказати Данилові: «Пришли до мене сина свого Романа, і я віддам за нього сестру герцога й передам йому Німецьку землю!»
Немає сумніву в тому, що, вдавшись до подібного маневру, Бела IV розраховував руками галицько-волинського князя завоювати Австрію для самого себе. Зрозуміло також, що втримати Австрію (яка не мала кордону з Руссю) Данилові було б важко, навіть неможливо. Навряд чи досвідчений політик і стратег галицько-волинський князь не здавав собі справу з цього. Чому ж він дав Белі IV втягти себе до заздалегідь сумнівної війни за австрійську спадщину?
Можна думати, князь Данило почувався тоді настільки могутнім, що розраховував силою зброї втримати Романа на віденському престолі. Адже саме в ці роки було здобуто ряд перемог над ордою Куремси. Мабуть, у Данила були свої резони, про які ми ніколи не дізнаємось. Та, виходячи з дальшого розвитку подій, доводиться визнати його рішення встрянути в змагання за австрійську спадщину стратегічною помилкою.
Галицький книжник засвідчує, що Бела IV «видав за Романа герцогову сестру і уклав (з Данилом) угоду, яку через її «множество» тут (літописець) не переписав». Судячи з докладності угоди, її добре розробили дипломати обох сторін. Перед нами доказ того, що літописець скористався з документа великокнязівського архіву. Дехто з істориків гадає, що спочатку, навесні 1252 р., було підписано русько-австрійський договір, а вже після того, в середині року, Роман прибув до Австрії й одружився з Гертрудою. Урочиста церемонія того династичного шлюбу відбулася в замку Гімберг (літописець називає його Неперцем) поблизу Відня. Так Роман Данилович став австрійським герцогом.
На цьому літописець залишає Романа з дружиною в тому замку Гімберг і переходить до опису масштабної війни Бели IV і Данила проти чеського претендента Пшемисла-Оттокара. Вона розпочалася влітку 1253 р. Тоді Роман був оточений чеським військом у Гімбергу й потрапив у скрутне становище. Данилові, аби визволити сина, нічого не залишалося, як підтримати акцію Бели IV. Галицько-Волинський володар разом з польським князем Болеславом Соромливим (одруженим із дочкою Бели IV) вдерся до Сілезії й Моравії, земель Оттокара. Із сходу на виручку Романові поспішали якісь угорські загони.
Данилів похід привів до розгрому сильних чеських фортець Опави й Глубчиці, здобуття замків Нассиделя й Фулштейна. Були спустошені порубіжні землі Сілезії й Моравії. Але головної мети — визволення Романа з облоги — цей похід не досяг.
Блокований у Гімбергу Роман Данилович все ж таки залишався однією з чільних фігур політичної шахівниці, на якій розігрувалася доля Австрійського герцогства. Галицький книжник виявив чудову обізнаність з обставинами життя Романа в тому замку й пропозиціями, які робилися йому угорським королем і чеським королевичем. Книжник нарікає на Белу IV: «Король угорський дав обітницю велику Романові, та не виконав її. Залишив він його в місті Неперці (Гімбергу) й пішов геть... Він обманював його, бажаючи привласнити його міста».
Відтоді Роман Данилович залишився сам на сам з королевичем Оттокаром. Як мовиться в Галицько-Волинському літописі, «часто ж приходив на Романа герцог[59]. А одного разу він прийшов з величезним військом, і вони бились... Він не зміг взяти міста (Гімберга) облесливими обіцянками й сказав Романові: «Залиш короля угорського... Німецька земля буде розділена (мною) з тобою». Однак галицький княжич відкинув заманливу пропозицію Оттокара — відійшовши від невірного Бели IV, він втрачав найменші шанси втриматися в Австрії, адже у допомозі батька він на той час, мабуть, зневірився.
Роман вирішив продовжувати спиратися на угорського короля й передав Белі IV Оттокарові слова, прохаючи допомоги. Тоді, нарешті, король скинув машкару друга й захисника Романовичів: «А той (Бела IV) не надіслав йому (Романові) допомоги, але він вимагав у нього міст у власне володіння, обіцяючи дати взамін інші міста в Угорській землі», — тобто, щоб Роман поступився йому частиною Австрії, на яку поширювалася влада Гертруди. Але герцогиня порадила Романові відмовити королю.
Літописець скористався далі з живого свідчення очевидця того, як жилось Романові в обложеному вже більше року військом Оттокара Гімбергу: «А було так, що (якась) баба потай ходила купувати їжу в місті Відні й приносила їм (Романові й Гертруді). Такий був голод, що вже збирались їсти (коней)». Справу було програно. Роман зрозумів, що йому не бути австрійським герцогом. Галицький книжник зображує справу так, ніби сама Гертруда, переконавшись у безнадійності становища, мовила Романові: «Княже! Йди до свого батька!» Та він не міг вибратися з обложеного Гімберга. Тоді один із прибічників Гертруди «прийшов із силою (воїнів)» і вивів Романа з фортеці. Це сталося або наприкінці 1253-го, або на початку 1254 р. Так нещасливо закінчилася австрійська одіссея Данилового сина. Війна за австрійську спадщину була однією з небагатьох, які програвав у своїй довгій політичній кар’єрі Данило Галицький.
Після усунення з гри Романа Даниловича Бела IV з Оттокаром за посередництвом папи Інокентія IV поділили між собою спадщину Бабенсберга. А Роман подався княжити до Новогрудка в Чорній Русі, одержаного ним від давнього приятеля, сина великого князя литовського Мендовга Войшелка. Так із австрійського герцога він перетворився на удільного князя в Литві. Після розриву з Гертрудою (певно, папа Інокентій IV розлучив її з Романом, навіть не спитавши у того згоди) Роман одружився вдруге, побравшись з дочкою волковийського князя Гліба Єленою. Разом із Новогрудком він одержав від Войшелка ще й місто Слонім із волостю, теж у Чорній Русі.
Потому як Роман повернувся з Австрії, галицький літописець втрачає до нього інтерес. У цьому немає нічого дивного, адже вчорашній герцог став удільним, другорядним князем у залежній від Литви Чорній Русі. Він згадується хіба що принагідно у розповіді про похід на Литву татарського полководця Бурундая 1258 р., в якому був змушений узяти участь брат Данила Галицького Василько Романович: «Василько їздив (Литовською землею) і воював разом з Бурундаєм. Розшукував він свого небожа Романа» — значить, той ще княжив у Чорній Русі.
Остання згадка про Романа Даниловича в Галицько-Волинському літописі відноситься до того самого 1258 р. і є загадковою: «Войшелк захопив сина його (Данила) Романа». Тоді внаслідок походу Василька, хай і проти його волі, на Литву стосунки між галицько-волинськими й литовськими князями загострилась. Мабуть, тому вчорашній друг і покровитель Романа Войшелк схопив його, сподіваючись виміняти на когось із своїх родичів, що перебували в полоні у Данила.
Як писав відомий львівський історик XIX ст. Д. Зубрицький, «молодий Роман пропав назавжди; з того часу літописи більше не згадують про нього, і він, напевне, був убитий Войшелком». Історики наступних часів загалом поділяли таку думку. Однак Роман тоді не загинув. Польські хроніки XIII ст. сповіщають, що якийсь Роман 1259 р. при підтримці мазовецького війська виступив проти князя Казимира. Ян Длугош, якому було відомо багато хронік XIII ст., серед них і не знані істориками, конкретизував ці відомості й зауважив, що 1259 р. мазовецький князь Земовит скористався з допомоги Романа Даниловича у суперництві з краківським князем Казимиром. Це сталося влітку, а восени того року Роман, за свідченням польської «Великої хроніки» XIII ст., брав участь у поході татар Бурундая на Польщу. Загинув він, за непрямими відомостями іноземних джерел, 1260 р.
Таким було коротке, але яскраве, сповнене пригод, злетів і падінь життя третього сина Данила Галицького — Романа.
