Учорашній допис про Майдан сколихнув хвилю коментарів, думка яких переважно зводиться до однієї нав’язаної російською пропагандою тези: не було б Майдану – не було б війни. Дивовижно, як люди можуть ігнорувати історію, ще таку нещодавню, наче до 2014 року перебували під якимось гіпнозом.
Росія воювала з нами завжди, від моменту її появи на мапі. У 2022 році це просто перейшло у повністю відкриту фазу. До того століттями застосовувалися інші методи: заборона мови, фізичне знищення еліт, штучні голодомори. Але навіть не зазираючи в глибоку історію, існує безліч кейсів гібридної війни та поглинання України з 1991 року. Ось 15 прикладів, як росіяни намагались заволодіти нами до 2022:
1. Росія відкрито заявляла претензії на Крим (постанови Держдуми РФ 1992-1993 років щодо статусу Севастополя) і вже у 1994 році намагалася провести там сепаратистську операцію через фінансування президента Криму Юрія Мєшкова. Не вдалося.
2. Конфлікт навколо Тузли стався ще у 2003 році. Це була гібридна атака з будівництвом дамби в Керченській протоці, яка мала протестувати реакцію світу та показати нібито неспроможність України захищати власні кордони. Теж не дуже вдало.
3. Росія тероризувала нас енергетично – воювала з нашою незалежністю газовими вентилями ще з 90-х, але агресивний наступ почався після Помаранчевої революції. Газові війни 2006 та 2009 років, укладання кабальних угод з урядом Тимошенко та тотальна корупція української політики знижками на газ.
4. Знищення власного газодобування України. Коли Україна спробувала здобути енергонезалежність через видобуток сланцевого газу (Юзівська площа на Донеччині та Слобожанщині у 2012-2013 роках), Росія інвестувала мільйони у створення фейків про екологічну катастрофу, підкуповувала місцевих «активістів» і штучно налаштовувала населення проти інвестицій Shell та Chevron, щоб загальмувати проєкти.
5. Створення та щедре фінансування мережі своїх політичних осередків по всій країні з метою захоплення влади через політичний процес (від КПУ до «Українського вибору» Медведчука).
6. Російські олігархи купували українські заводи не для розвитку, а для знищення конкурентів. Наприклад: Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК) був викуплений російським «Русалом» Дерипаски і навмисно доведений до банкрутства. Лисичанський нафтопереробний завод (ЛІНІК) викуплений «Роснафтою» і зупинений. Чорноморський суднобудівний завод у Миколаєві роками знищувався проросійським Новинським.
7. Безперервний тиск на українські інституції, зачистка інфопростору, монополізація медіаринку російськими серіалами та наративами, створення мереж російських книгарень. Апогеєм став мовний закон Ківалова-Колесніченка у 2012 році, який чомусь у російському інформаційному просторі затьмарював будь-які внутрішньо-імперські новини.
8. Фінансування російської культури в Україні набирало небачених обертів. Усі ці свята священня русі, святкування між Мєдвєдєвим і Януковичем дня народження Шевченка, фестивалі російського шансону за підтримки українського президента, просування російських зірок в українські медіа, скуповування самих медіа і повна їх русифікація.
9. Вплив через церкву. Тут навіть немає що пояснювати, він і досі, на жаль, існує. Причому Росія не лише впливала через так звану УПЦ МП, але й створила ряд сект, протестантських рухів, які теж були проросійськими.
10. Росія створила безліч продуктів, через які ми самі зливали їй усі наші дані. Ця зброя досі працює проти нас. Можливо, днями ви читали історію, як українського військового додатково катували в полоні через знайдені росіянами фото з Майдану у ВКонтакті, хоча він видалив свою сторінку ще задовго до 2022 року. Українська музейна та бібліотечна система роками працювала на російському софті. Бухгалтерія майже всіх українських компаній зливала всі фінансові дані в РФ, а найпопулярнішим месенджером в Україні досі залишається російський Тєлєграм.
11. Блокування міжнародної інтеграції. Росія роками намагалася не пустити Україну в СОТ, вимагаючи вступати туди лише синхронно з нею або обрати Митний союз. Вона активно протидіяла підписанню Угоди про Асоціацію та отриманню безвізу з ЄС, шантажуючи Україну торговельними блокадами. Окремою мішенню було НАТО. Не в 2014, а у 2008-му Путін на Бухарестському саміті заявив, що Україна – це «штучне утворення», яке перестане існувати у разі вступу до Альянсу.
12. Залякування інших держав та системний тиск через ООН, аби світ не визнавав Голодомор геноцидом українського народу.
13. Величезні зусилля російських посольств у світі були кинуті на те, щоб монополізувати погляд на Україну. Намагання пояснювати нас світові виключно через свою імперську призму. Я був на одному такому форумі в Куала-Лумпурі. Він називався «Криза в Україні», але серед спікерів були одні росіяни. Це була системна дипломатична підготовка до окупації.
14. Роззброєння зсередини. Починаючи з тиску щодо відмови від ядерного статусу і закічнуючи призначенням часів Януковича громадян РФ на ключові посади в силовому блоці України (міністри оборони Саламатін та Лєбєдєв, голова СБУ Якименко), які цілеспрямовано знищували Збройні Сили України.
15. І найближче до Майдану. 14 серпня 2013 року Федеральна митна служба РФ зупинила весь український імпорт, включивши всіх українських експортерів до списку «ризикованих», щоб змусити Януковича відмовитися від Асоціації з ЄС. Тоді українські експортери тотально залежали від експорту в РФ і росіяни заявляли, що без цього ринку українські виробництва перестануть існувати.
Зрештою, 20 лютого Майдан все ще тривав, на Інститутській відбувалися розстріли, а Янукович усе ще перебував в Україні. Але саме 20 лютого офіційно розпочалася операція з захоплення Криму. Цей план готувався роками, і з часів Мєшкова цілі імперії ніколи не змінювалися.
Чи могли б ми зазнати менших втрат, якби здалися тоді? Можливо. Тільки сьогодні і ми, і наші діти вже воювали б не за український суверенітет, а за імперські амбіції одного диктатора десь у Європі чи Азії. Ми стояли б у перших рядах на утилізацію, як зараз там стоять буряти, калмики, удмурти та інші недогромадяни РФ.
Росії зараз як ніколи вигідно знецінювати як Майдан, так і всі наші зусилля у відбиванні від цих "братських обіймів", в яких вони нас намагалися задушити всю свою історію, але досі не змогли зробити цього ані міжнародним впливом, ані великими грошима, ані ресурсами, ані корупцією, ані навіть своєю більшою армією та ядерними залякуваннями.
Тримаймося й далі.
Ілюстрація: Піднесення українського прапора на Чорноморському флоті, 29 квітня 1918. Художник та сотник Армії УНР Леонід Перфецький.
