Що це бляха було?
Розчарування. Головна емоція після перегляду демо версії російської громадянської війни, на яку ми так давно чекали і на яку покладаємо такі великі сподівання. Коли здавалося, що Прігожин перейшов всі червоні лінії і ми побачимо справжню війну, всі відіграли назад. Так наче ви прийшли в кіно і перші півгодини здавалося, що перед вами шедевр, рівний роботам Феліні чи Бертолуччі, але на другу частину забракло коштів як на сценарій, так і на спецефекти, і все перетворилось на дешевий водевіль. Де танки застряють у воротах цирку.
«А що так можна було?».
Вони домовились. В той момент, коли здавалося, що можливість для досягнення компромісу втрачена. Що отримав Прігожин за свій розворот? Чи він просто злився? А це не так і важливо. Чи він тепер довго проживе в Білорусі, чи «слово президента Росії» все ж таки нічого не варте. І це не важливо. Доля цього маніяка нам не цікава. І певні очікування були лише того, що це маніяк спроможен посіяти в яросіі хаос надовго. Не спроможен. Надовго не спроможен.
Чи все погано? Насправді ні. У нас дійсно протягом суботи сформувались завищенні очікування. Разом із дуже добрим настроєм і чудовим набором мемів. Але в результаті цих двох днів ситуація набагато краща для України, ніж була до цього. Скоріш ситуація для Росії стала набагато гірша.
Раніше російські еліти обговорювали, що цар голий. А зараз цього голого царя привселюдно поставили раком. І не важливо, що той, хто поставив, не знав, що із цим робити далі.
Путін слабкий. От що довела ця ситуація. І на домовленності він пішов від слабкості, бо не мав впевненості що може вирішити питання силою. Якщо б міг, точно б вирішив. Але ввечорі довелося домовлятися з тими, кого же зранку називав зрадниками Батьківщини. У царя всієї Росії немає можливості впоратись з бунтівником, який очолює найманців. І не важливо, чи то він сам на це наважився, чи за ним стоїть якась башта Кремля. Це слабкість. Яку в Росії не пробачають.
Зараз всі в Росії побачили цю слабкість. Що так можна було. Що можна здійснити бунт. Можна захоплювати міста. Можна збивати гвинтокрили. Можна публічно опускати Путіна. І тобі за це нічого не буде.
Можна відстоювати свій приватний інтерес силою, зневажаючи сакральну основу влади - Путіна. Бо це вув суто приватний інтерес одного чвк, який не захотів лягати під Шойгу і напередодні дати Х, першого липня, коли треба було йти здаватися, здійснив цей імпотентний заколот. Почавши готуватися до нього, як бачили американські спецслужби, відразу після того, як стало зрозуміти, що часу Х не минути.
Російську систему тримав страх. Страх перед Путіним. Всі ці олігархи, яким не потрібна війна, мовчать в тряпочку, вирачаючи мільярди, бо бояться. Зараз цього страху буде набагато меньше. А гойдання системи будуть набагато більші. І це звісно плюс для нас. Це не перемога вже завтра, але це середньострокова і довгострокова позитивна зміна.
А ще слабкість Путіна побачили не тільки в Росії. Ії побачили і в Пекіні і в Вашингтоні. І цю слабкість будуть враховувати при прийнятті рішень.
