2 грудня відзначають день Міжнародної боротьби за скасування рабства. Міжнародної. Он, як. Цікаво було б послухати, яка саме боротьба ведеться у світі та взагалі, чи знає світ про сучасне рабство.
Взагалі за датами не слідкую, мене більше турбує лінія фронту та чи живі мої друзі та рідні, але ось тут побачила, то різонуло. Бо це наболіле питання. Скільки я з початку війни писала про те, що работоргівля, це один з ресурсів війни? – разів десять чи більше.
А тут, цілий світ святкує боротьбу з тим, що наразі приносить прибуток росіянам.
Можливо, десь у світі й зникли рабські ринки, раби та весь цей ганебний спадок. Можливо, світ вже й забув, що таке галери з рабами, приниження людини, використання праці рабів. Шкода, якщо забув. Бо насправді, все це існує й слово «боротьба» варто писати у дужках.
Світ живе у симулякрі, оточивши себе гарними ідеями, умовною справедливістю та умовними нормами моралі, але насправді, поза межами цього симулякру, існує інший світ.
Людей викрадають, продають, заковують у кайдани. Існують ринки, де можна придбати рабів. Навіть дітей продають у рабство. Сексуальне рабство, на працю на плантаціях, для медичного рабства.
Ото ж, це вже очевидно, але з огляду усіх подій, світ навіть не уявляє, яке воно справжнє життя, де відсутні ілюзії.
Можна вигадати собі, що завгодно, навіть те, що ООН щось варта та на щось впливає у цьому світі.
Насправді, рабство, раби, це сучасна реальність. Й якщо ця реальність не помічається світом, то, нажаль, війна цю реальність наблизила до нас настільки, що це стало й нашою страшною реальністю.
Я теж бачила цю реальність. Вона прийшла разом з війною у 2014-м. Прийшла разом з росією.
Хоча, якщо бути чесною, то про рабів та рабські ринки ми, мешканці прикордоння – нагадаю, я жила на кордоні з Ростовською областю – чули постійно, з радянських часів.
Люди в нас зникали часто. Більшість так й не було знайдено. Пошепки, люди передавали страшні історії про рабські ринки, які були на Ростовській області, Ставропіллі, Краснодарському краю.
Не багато вижило у тому пеклі й повернулися додому. Саме їх історії й пішли у люди.
Найбільша територія, де існує рабовласництво, це росія. Торгівля людьми там існувала завжди й не припинялась, навіть під час світлого соціалістичного раю, тобто при срср.
Як тільки окупанти зайшли на Донбас, ці страшні історії стали реальністю.
Й знаєте, що найстрашніше? Це те, що люди на росії та в ОРДЛО усе це знають. Більше того, користуються цим.
Люди в ОРДЛО та на росії буденно обговорюють факти викрадення людей в рабство, їх продаж, їх використання.
Чи знає про це міжнародне суспільство? Чи буде росія покарана за це?
Але, здебільшого мене турбує не покарання росії, я вже зрозуміла, що окрім стурбованості, жодного юридичного покарання агресор не отримає, як не отримував за раніше за скоєні злочини. Мене турбує, як швидко люди розуміють свою силу й владу над людьми. Бо хто ж викрадає людей, хто продає їх на рабських ринках, хто купує їх, як не інші люди.
Мені дуже шкода, що ось ці грані війни не обговорюють по телебаченню, а люди досі живуть у ілюзії, що цього усього немає й їх ніколи не торкнеться ця страшна доля.
Продаж людей у рабство, це дуже страшна річ. Страшна не тільки тим, з чим доводиться спіткнутися людям, страшна тим, що людина, отримуючи розуміння, що вона може зчинити з іншою людиною, робить це.
Як тільки на Донбас прийшов так званий руський мир, «русская весна», люди, у критичній своїй більшості, немов чекали на це. Вони немов скинули усі маски доброчинності й стали самі собою, ницими, ненавісними, жадібними, заздрісними. Щоб реалізувати свої мрії, вони просто писали доноси, продавали людей у рабство, насолоджувалися їх муками та смертю. Не жаліли нікого, ні дітей, ні рідних.
Доноси, як й замовлення людини на викрадення та її продаж, місцеві мешканці ОРДЛО несли в так звані комендатури, та мгб, використовуючи озброєних людей для знищення тих, хто ставав на шляху здійснення їх мрій.
Я вважаю, що саме про цей психологічний та моральний аспект ми мало говоримо, ми мало його досліджуємо, ми мало попереджаємо про нього те суспільство, яке ще не знає окупації та як змінюються в російський середі люди.
2 грудня відзначають день Міжнародної боротьби за скасування рабства. Міжнародної. Он, як. Цікаво було б послухати, яка саме боротьба ведеться у світі та взагалі, чи знає світ про сучасне рабство.
Чи знають люди про те, як люди продають у рабство людей? Навряд чи. Світ хоче жити у рожевих окулярах, не помічаючи нічого з того, що може зашкодити його спокою.
А мене жахають зміни в людях, які приносять війна, зміни настільки страшні, що люди починають вважати рабство нормую життя. Я бачила, як швидко спадають маски та як швидко суспільство стає зграєю, яка готова не усе.
Але це під час війни. Це ще можна якось зрозуміти.
Я про ті факти, що на окупованих територіях люди продають людей. Є групи людоловів, є замовники на товар, щоб купити, є замовники на товар, який хочуть, щоб купили.
Я розумію, що усе це не сприймається, бо люди ще не готові чути про усе, що відбувається в окупації. Й якщо у звірства росіян-окупантів суспільство вже починає вірити, то в те, що витворяють мешканці-колаборанти на окупованих територіях, людство ще не готове сприймати. Бо, як це, людина продає людину чи рідня замовляє рідну людину, щоб її викрали та продали у рабство. Але що є, то є.
До цього ми ще повернемося. Бо про те, які злочини зчиняють окупанти, вже почали трохи говорити світом, хоч трошки є інформаційних змін. А ось про те, як міняється людина під час війни та чому проросійсько налаштовані громадяни окупованих територій масово пишуть доноси та замовляють близьких, про це треба говорити та говорити, бо усі ці злочини й так замовчуються, й я вже бачу, що здебільшого вони залишаться без покарання.
Лише нагадаю, що викрадання людей в ОРДЛО почалося під час окупації. Тоді, як на росії викрадення людей та работоргівля не закінчувалася з часів срср.
Людей на росії, тобто громадян росії, викрадають люди, тобто громадяни росії. Й купують рабів, громадян росії інші громадяни росії.
Здебільшого росіян, а тепер й мешканців окупованих територій, викрадають роми, вірмени, дагестанці, чеченці (кадирівці), які використовують рабів для особистих потреб (робота на полях, у теплицях, на будівництві) так й займаються збутом товару.
На Ростовщині частенько затримують мілких рабовласників чи работоргівців. Це найнижчий рівень, який краде у рабство найнижчий рівень, тобто не багаті роми, які викрадають бідних росіян чи мешканців ОРДЛО, безробітних, пияк.
Великих рабовласників чи работоргівців поліція не чіпає, бо ж корупція, те фундамент росії.
На росії теж знають про існування рабських ям, работоргівлі, сприймають це по-різному. Хтось вважає це ганебним, злочинним. Хтось теж користується. Більшості просто байдуже.
Що цікаво, в ОРДЛО та на новоокупованих територіях про работоргівлю теж знають, але ось відношення більш позитивне. Люди вважають, це не поганим, бо можна замовити когось, хто заважає й насолоджуватися думками, що в рабстві з ним роблять.
У 2014-2016 роках, коли в ОРДЛО стало скрутно з роботою, то почали формувати бригади на роботу в Абхазії, Дагестані, Ставропіллі, Краснодарі. Набирали мешканців ОРДЛО на роботу такі ж як вони, мешканці ОРДЛО, то вербувальникам довіряли. Тим, кого просто кинули на гроші, тобто не заплатили за роботу, дуже пощастило, бо більшість з заробітчан так й не повернулися з «мандаринових плантацій». Згодом вербувальникам перестали довіряти й оголошення по набору на роботу на збір винограду чи мандаринів зникли.
Тепер, коли в ОРДЛО з’являється оголошення про зниклу безвісті людину, яка вийшла з дому у магазин, в коментах пишуть просто – шукайте у рабських ямах.
Що ж, ось такий він справжній світ. А ви кажете боротьба з рабством. Щоб це явище зникло з нашого світу, треба просто гарно та якісно боротися з росією.
Як що росію закрити у її кордонах, то ви навіть уявити собі не зможете на що здатні росіяни, які давно позбавилися маски людяності та моралі.
