«Як з 90-х», «як у 90-ті» – напевне ці фрази зрозуміють не усі, бо 90-ті у різних регіонах України були не схожі з донбаськими 90-тими.
Тому, почну новини з ОРДЛО з історичного відступу, трошки розповім про ті 90-ті, які пройшли перед моїми очима. Бо є з чим порівняти, бо оце жахливе дежавю, яке виникає після новин з ОРДЛО, воно лякає, бо дуже багато історичних повторів, немов пані Кліо натякає нам на невивчені уроки.
Але, щоб читачам було зрозуміло, чому в мене виникає це відчуття повтору чи, як ще можна сказати нескінченного «дня сурка», трошки порину у спогади та порівняння.
Ось я зараз живу у селі, то тут 90-ті майже не помітили. Бо у радянські часи у селах був дефіцит товарів, та й на селян особливо ніхто не звертав увагу, ні на побут, ні на розвиток культури, освіти. То, єдине про що нагадують 90-ті у селі, так це руїни колись успішного цукрового комбінату, який ще з дореволюційних часі давав селянам роботу та добробут.
Селяни виготовляли продукти харчування, міняли їх на необхідні речі. Зарплатню теж не платили, але ж була городина, свої молоко, яйця, м,ясо, то нове слово «бартер», яке прийшло до нас у 90-ті, тут зрозуміли швидко.
А коли почали закривати колгоспи, розпайовувати землю, це взагалі дало селянам більше свободи. Хтось поїхав в пошуках кращої долі, а хтось став власником свого життя й став обробляти свою власну землю.
Трошки по селам шкодують за знищеними у 90-ті підприємствами, та деінде по селам вигулькують остови розібраних у ті часи ферм чи аграрних підприємств.
А ось мешканці промислових міст Сходу України, Києва, та, напевно, Західної її частини, відчули усю «красу» малиново-піджачних 90-х на собі.
Тому, з мого досвіду спілкування 90-ті згадують більше вихідці з Донецької, Луганської, Харківської та Дніпропетровської областей, трошки рідше кияни, бо для них це спогади про страх темних вулиць, безробіття, борги, борги, шалені борги.
90-ті це вигадувати 101 рецепт з мінімум продуктів. 90-ті це городи, десь у степах. Тоді ділянки розорювали та наділяли людям, щоб містяни хоч якось могли вижити, саджаючи ті скаменілі ділянки на степових вітрах. На ці городи за 10-15 км від міста люди їхали велосипедами, йшли пішки, щоб хоч щось зростити. То 90-ті це дачі, безкінечна робота на городі після роботи, безкінечна боротьба за врожай з донбаськими суховіями.
90-ті, це знищені підприємства, це постійні викрадання металу з кладовищ. Це пункти прийому металолому на кожній вулиці, куди несли увесь мотлох, що мав цінність. Це міняли. Це клітчати сумки та «кравчучки», в яких везли крам з Польщі, з інших міст України й торгували ним на місцевому базарі прямо з землі чи тих самих «кравчучок».
Перші нувориші, перші мільйонери, перші мрії «купить жене сапоги» за шалені гроші з нівідкуди.
Це постійні пограбування. Грабували підвали з їжою та закрутками, виносили з повіток курей та крали худобу у селян. Грабували не багатих, а більш уразливих, які не могли себе захистити. Особливо старих, самотніх людей. Це був цілий бізнес, коли грабували стареньких, опоювали, виносили з квартир та хат усі цінні речі. Більш заможних «клієнтів» чекала чарка з клофеліном від чарівної звабниці у стриптиз-клубі, які в той час зростали, як гриби.
На вулицях зривали шапки, підрізали сумки, тягли гаманці, а трошки вище по штабелю, грабували у більш масштабних розмірах, привласнюючи підприємства, землі, розпродаючи армію та флот, викрадаючи музейні цінності.
90-ті дали нам Незалежність, але чи справжню? Якщо брати за аналіз політичну чи культурно-історичну мапу нашої країни, то навряд чи. Вплив росії на нас залишився й не спадав.
Якщо брати за аналіз особисті долі, то так, багато людей в 90-ті зрозуміли свою свободу, незалежність, отримали право на самовдосконалення чи хоча б свободу зняти маску й стати тим, ким вони мріяли чи бачили себе.
90-ті змінили багато чого, в людях, в суспільстві. Якщо проаналізувати той період, то можна зрозуміти багато з того, що відбувається саме в цей час.
Ось так Донбас пережив «лихі 90-ті», тому й згадував їх з жахом.
Ні, звісно, у цей час розвинулось підприємництво, люди навчилися брати на себе відповідальність, ризикувати, заробляти самостійно, позбавилися соціальних ілюзій, які були притаманні пострадянським інфантам. Це плюси тих часів.
Мінуси… Ось про це й говоримо. Оці «мінуси» лізуть зараз з кожної новини з ОРДЛО.
Й ось що для мене цікаве й викликає багато питань.
Найперше з них, це просте: ось мешканці Донбасу, які пережили 90-ті, знали, як страшно їх пережило російське прикордоння, як насправді жила росія, бо ж бачили усе на власні очі, чому ж в 2014-му критична їх більшість, саме з тих, хто бачив 90-ті й їх ознаки, вибрали руський мир?
Не знаю. От досі не знайшла відповіді. Як можна було своїми руками взяти та «перенести» розвинути, гарні, перспективні міста, в які їхали люди з Європи на екскурсії, де містяни отримували гарну зарплатню, де був порядок, добробут, цивілізація, назад у 90-ті?
Тепер самі мешканці ОРДЛО порівнюють своє життя в новій реальності руського миру простими словами, які розуміють ті, хто жив на Донбасі- «как в 90-е».
«Як в 90-ті», це більше ніж слова. Це ціла епоха, яка у багатьох досі викликає озноб.
Як у 90-ті, в ОРДЛО люди сидять без зарплати, шахти ріжуть на метал, підприємства розбирають на цеглу, бригади «швидких» люди просто бояться, бо невідомо, хто приїде у білих халатах, братки, щоб вибити гроші, медсестри, які отруять та пограбують, на вулицях вже не зривають шапки, просто стріляють на ураження, на кладовищах мертвим знову немає спокою, бо знову тягнуть метал, щоб здати у численні пункти прийому, від усюди лунає шансон та романтика тюремно-військового життя…
10 років життя в окупації й «привет, 90-е» – гірко шуткують в ОРДЛО. Знову аж пищіть питання: а навіщо у 2014-му ви виходили на мітинги під російськими прапорами й горлали «Донбасс – россия». Не усі – зупиняю читача – не усі, але така страшна критична більшість.
Навіщо були нищити своє життя? Щоб сидіти у наливайці за стаканом російського розведеного спирту, який у 90-ті відправив у засвіти багацько людей, та пускати п’яну сльозу «привет, 90-е»?
90-ті на Донбасі люди хотіли забути, як страшний сон. Як тільки почався розвиток економіки, та почався розквіт промислового регіону, люди, здебільшого викинули на сміття усі атрибути 90-х та пішли жити далі. Знаю багато людей, які навіть уникали щось готувати з того життя. Наприклад, пшоно, перловку, манку, бо це спогади того голодного часу.
Але ось, що цікаво, на росії 90-ті пройшли ще буремніше ніж у нас, але здебільшого там про той час гарні спогади, й згадуючи про 90-ті, росіяни зітхають «можем повторить». 90-ті, братків, малинові піджаки, розбій, рекет на росії зробили культом. Героям культових серіалів про «бригади», братків, «пацанов» на росії поклоняються, це культ навіть сучасної молоді росії.
Я думаю, що це пов’язано з тим, що уся влада росії, сучасні російські олігархи, депутати, нувориши та селебріті, це ось та сама «еліта», яка народилася саме у 90-ті, коли зривала шапки чи грабувала підприємства.
Саме тому культ «пацана», «братка», «бригади» на росії є національною мораллю, національним культом та національною культурою. Не забули звідки на російський «престол» виліз путін? З російських підворотень, з організованого злочинного угруповання «Озеро».
Сучасна росія, це такий собі «бандитский Петербург», де вчорашні малинові піджаки, сьогодні правлять закони й зривають голови разом з шапками.
Але є відмінності. Наприклад, в 90-ті не було стільки зброї, наркотиків та людей, які вміли вбивати.
Зараз є. Саме тому на росії теж синхронно з ОРДЛО заговорили про повернення 90-х, бо ж з фронту по країні розповзається зброя та ті, хто вміє нею користуватися.
Наразі на росії фіксують зростання криміналу, використання вогнестрільної зброї, насилля та пограбувань.
На росії та в ОРДЛО знову банди, рекетири, які вибивають гроші у вдів, родин військових, підприємців, викрадають людей.
Що ж, якщо люди не вчать уроки історії, шановна пані Кліо буде повертати їх на те саме місце доти, поки урок не буде вивчено.
Що ж не вивчив Донбас, що він знову у 90-х? Можливо це уроки права та знання Конституції? Чи можливо це історичний урок? А можливо й соціально-психологічний.
Але ось вчора мріяти про «пабагатому в москве» , а сьогодні різати на метал свою шахту, де стільки відпрацьовано, це гарний ляпас. Чи відчують?
«Як в 90-ті», це треба пережити, але ж переживуть не усі.
Сучасний рекет та бандити ОРДЛО не будуть наразі націлені на так звані еліти ОРДЛО, вони прийдуть до пересічних громадян. От зараз в ОРДЛО хвиля пограбувань родин, які отримали «гробові». Знову ж таке, це синхронно відбувається й на росії. А ось що цікаво, то на росії екс-військові полюбляють грабувати магазини, а в ОРДЛО ці. Бо в ОРДЛО трошки більше зброї ніж на росії, то працівник магазину може «дати здачі» автоматною чергою.
Що ж, якщо історії треба програти якусь партитуру, можливо є глядачі. Єдине, щоб я порадила мешканцям ОРДЛО у цей час, це подумати над дилемою, що буде далі після «назад в 90-е», чи не «назад в 37», а можливо й «назад у 14 століття». Аби до печери не дійшли, бо банани в ОРДЛО не ростуть, збивати гіллякою не має чого, то еволюція назад до людини стане нездійсненою місією.
