Страшно прожити "ждунами" (так, русизм - це той, хто чекає). Ми не китайці, іноді життя підштовхує: йди і роби. Часу обмаль.
Страшно мати, що сказати - і не сказати.
Страшно мати можливість - і не допомогти.
Страшно отримувати інформацію - і затикати вуха від правди, яку чомусь не хочеш чути чи бачити.
Колись бабусине:
- нащо тобі та автівка? Щось менше треба, і вистачить тобі...
- нащо тобі ремонт? Шпалери поклеїла, і живи помаленьку...
- нащо тобі така робота? Скромніше треба, потроху, і якось воно буде...
-Сусідське:
- нащо тобі це?
- навіщо ти так?
- чому ти така?
- носа задрала, ти що, краща за інших?
Шкільне:
- будь як всі...
- ти ж повинна...
- де твоє почуття відповідальності?
Оточуючих:
- не треба нам до Європи...
- куди нам...
- нас ніхто не чекає...
- кому ми потрібні?..
Керівництва:
- сховай ту помаранчеву стрічку, ти ж на роботі...
- не відривайся від колектива...
- ти що, не з нами?
Це ж уявляєте, яку рабську систему нам нав'язували всі ті роки? Ти - не ти, а той, хто потрібний системі. Людина народжувалась, і за дуже рідким виключенням вливалася в систему, створену росіянами. Нав'язану нам, "малоросам".
Тьфу.
- А ось в СРСР було...
- А ось тоді мені давали...
- А ось зараз все не так...
Раб ти, дурбецало. Комфортний та зручний для маніпуляторів. На таких зараз Подоляк будує подальші стратегії. На таких зараз телемарафон відмиває бюджетні кошти. Доречі, біда в них - сьогодні побачила якесь дослідження (від USAID/Internews), в Україні телебачення сприймають за джерело новин лише 30% населення (рік тому - 36%). Для кого розпинатися?
Може був би у нас шанс, бути іншими, жити іншими, - так найкращі гинуть. Найкращі, з усіма якостями космічного масштабу особистостей - з принципами, з силою волі, з впертістю, з усвідомленням, з розумінням своєї місії, розумні, кваліфіковані... Дуже страшно, що далі наше життя будуть будувати ті самі "ждуни".
- Нащо тобі інші джерела інформації?
- "Президент переможно виступив... "
- "Президенту аплодували стоячи..."
- Ти що, не з нами?
- Ти чимось краще?
- Не висовуйся...
І все по колу.
Або ні?
Як думаєте?
