«Прикольний такий чувак, дуже прикольний… і професіонал класний…» - розповідає про свого колишнього командира мій новий колега по службі, коли ми далеко затемно п‘ємо чергову каву в них на располазі.
І потім додає: «був… застрелився ще минулого року…».
Повертаємось до себе порожньою нічною трасою. Повз майже темні й абсолютно безлюдні в цей пізній час села.
Ні тобі - попутніх, ані - зустрічних.
Саме час поринути в думки.
Прикольний чувак… був… застрелився…
Я чув і знаю не одну таку історію.
І ця, історія, на жаль - не остання…
Про ці історії не пишуть у фейсбуках.
Не знімають сюжети для телемарафону.
Не дають коментарі та не випускають прес-релізи.
Ці історії не прийнято обговорювати сотнями коментарів чи десятками відео в ютубчику.
Це ж не нова пісня Бабкіна, і не результати якогось чергового соцопитування.
Суспільству потрібні котики-герої!
Не так, можливо, навіть самі котики-герої - як їх образ.
Образу котиків-героїв можна подякувати і задонатити.
Образ - він на те й образ, щоб бути ідеальним, ну а якщо ні - то хоча б ідеалізованим.
Так і виникає цей умовний суспільний договір.
Хоч в Констасі, хоч в Монако - перший тост за ЗСУ!
Бажаємо один одному Перемоги на Великдень, хрестини та дні народження!
Тримаємо Куп‘янський, економічний та ще безліч фронтів!
Напевне, все це зараз не має - та й не може об‘єктивно - бути інакшим.
Але чомусь оте… «прикольний такий чувак…був…» все ніяк не йде з голови…
Ні ви, ні я - враз нічого не змінимо.
Ні суспільство, ні - навіть самих себе.
Але всім нам точно не завадить трохи більше емпатії. Емпатії по відношенню до наших близьких і друзів. До гарних знайомих чи навпаки - майже незнайомих людей.
Трохи більше співучасті.
Трохи більше уваги.
Трохи більше турботи.
Можливо саме сьогодні ваше повідомлення з 3 слів: «Ти там як?» комусь допоможе.
Можливо, звичайно, що й ні… але все ж краще спробувати…
Це ж всього лиш 3 слова.
І так. Вам це також допоможе. Точно допоможе.
