"Тепер, коли мені страшно, я шукаю ворога в прицілі цього АК" - Дмитрий Томчук

"Тепер, коли мені страшно, я шукаю ворога в прицілі цього АК" - Дмитрий Томчук

Вчора багато росіян писали мені в лічку та в постах майже одне й те ж саме: "Мы против войны, против Путина, но мы боимся! Мы не можем выйти на протест в Москве, потому что нам страшно!"

Я знаю, россіянє. Я знаю як це, коли страшно.

Мені самому страшно шо піздец.

Мені страшно, що ми сидимо в Києві в будинку поряд з аеродромом Жуляни, куди намагається поцілити ворог.

Мені страшно за Гошу, який почав здригатися від падіння будь-якого предмета в домі, навіть коли на підлогу падає олівець. Олівець, россіянє. Прямо зараз киньте на підлогу олівець та послухайте звук.

Я постійно розповідаю синові, що страшно всім, але не всі це показують, бо зберігають мужність. Це поки ще працює. Але нам потрібно закінчити війну раніше, ніж ці слова перестануть діяти на мого хлопця. Коли у сусідньому кварталі нашого елітного району, серед двору багатого будинку з гарною альтанкою, виноградом, фонтаном та, як я пам'ятаю з літа, величезною шикарною клумбою, де з квітами увесь час поралася господарка замість садівника, розірвалась бомба, бахнуло так, що в нас ледь витримали вікна. Ці вікна ми з Ксюшею власноруч заклеювали скотчем, витратили на це день та мало не збожеволіли, бо вікон у нас дуже багато. Так от, коли бахнуло вже поряд з нами, Гоша розплакався, але, дивлячись на мене сказав:"Я не боюся, я зберігаю мужність!"

Я боюся за свою старшу доньку, яка свою нервовість стала проявляти у вигляді збільшення постійних сперечань з татком, хоча вона прекрасно знає, що татко не любить, коли з ним сперечаються.

Мені страшно за мою Ксюшу, яка абсолютно всі емоції сховала в собі і тепер проявить їх лише після перемоги. Я знаю, бо так вже було. В нас вже була наша власна війна з державою потвор, війна за людей, та була наша власна перемога. Й було так само, як зараз. І я знаю, що буде після.

Мені дуже страшно!

Дивіться, россіянє. В мене дома повно офіційної зброї - карабіни, М4, але в теробороні я отримав до них ще й нормальний людський АК, та набої до нього. Чому?

Бо він мене заспокоює.

Тепер, коли мені страшно, я шукаю ворога в прицілі цього АК.

І мені стає спокійніше.