Починаючи з того, що Путін найближчим часом не помре. Всі базуються на Трампі, який як в останній надії бажає припинити війну.
В жодному зі сценаріїв немає відновлення територіальної цілісності й повного державного суверенітету, в чому брав на себе головне зобовʼязання президент Зеленський.
Перший сценарій – поразка. Мільйони українців втечуть за кордон, тисячі переселять в російські вʼязниці, НАТО втратить стратегічні позиції, а з танків Кремль буде дивитись на Варшаву.
The Times, щоправда, не наважується ще на два наслідки поразки. Зникнення з історії держави з українським народом та позасудове вбивство десятків тисяч тих, хто виступав проти Росії і Путіна.
Другий – поганий мир з поразкою України, де частина її стане протекторатом Росії.
Третій – припинення вогню і заморозка війни, що лише дасть Путіну стати сильнішим.
Четвертий і основний – переговори. Потрібна якась позиція сили й неясні гарантії безпеки без НАТО. Росії затягнуть санкційний зашморг. Але Путін каже, що вона продовжить воювати у будь-якому випадку. Війна на виснаження продовжиться з невідомими часовими рамками.
Не скільки в Україні, як із Заходом. Його математика проста і демонструється максимум на пальцях двох рук.
Захід – розколотий і нестабільний. Транснаціональні та внутрішні еліти ворогують і ведуть ледве не смертельну боротьбу за владу. Єдиного лідера, який би міг консолідувати їх на ідейному, воєнному й економічному рівнях немає, і не буде на горизонті 4-х років. США і ЄС не перевели свої економіки на воєнні рейки
І розширити допомогу Україні, перевести її воєнні сили на інший стратегічний високотехнологічний рівень не зможуть.
Ось-ось почнеться торгова, разом з нею, і політична війна між союзниками. США не будуть допомагати Україні, перетворившись у переговірний Олімп, з якого посилатимуть блискавки воюючим сторонам.
НАТО немає реальної воєнної стратегії. Українське суспільство все більше розчаровується, і його воєнно-політичне керівництво втрачає авторитет. Росія веде успішну наступальну війну і щодня просувається в глибину території України.
Путін має фундаментальну електоральну підтримку й ефективно проводить внутрішню і зовнішню політику. Найголовніше, що він особисто переконаний у повній перемозі у перші фазі війни та повній поразці Байдена. Тобто, США.
В Кремлі вважають, і в Києві за останній час теж тримаються цього висновку, що саме США своєю силою протистоять Росії й не допустили швидкої поразки України. Більше. Їх, найперше, воєнна допомога Зеленському практично гарантує виживання української держави та збереження її суверенітету.
Тому, «мирні переговори максимально вигідні Путіну», як новий етап, фаза війни. Головне для нього – Трамп готовий відмовитись від застосування воєнної сили для підтримки України.
Його стратегія врегулювання воєнного конфлікту «переговорами з позиції сили» зіткнеться із дзеркальною силою путінської воєнної стратегії, як капітуляція України.
І немає жодного значення та обставина, що Україна під тиском Вашингтона може погодитися на «корейський мир» по лінії розмежування 24 лютого 22 року, чи іншу плату за мир своїми територіями. Українці програють, а їх держава перестане існувати в гарантованих міжнародним правом і статутом ООН кордонах.
Але це тільки початок головоломки Путіна, яку він запропонує Великому Дональду. Україна мусить ще й заплатити: нейтральним статусом, демілітаризацією, денацифікацією тощо.
Росія нічого платити не буде. Але зможе ставити ультиматуми, вимагати у «союзника Доні» низки принизливих поступок, сатисфакції й квитка №2 за геополітичний стіл навпроти Америки. Незамаскована і проста шахова партія.
Трампу здається, що він грає «білими» проти «чорних» Росії, але Путін впевнений, що перевага на його полі. Лідер нації ковбоїв має довго стукати в його двері, поки він їх можливо відкриє. Ще неясно.
