"Тим, хто вірить у казки професорів і академіків" - Павло Бондаренко

"Тим, хто вірить у казки професорів і академіків" - Павло Бондаренко

І знову про Русь. Тим, хто вірить у казки професорів і академіків, що розповідають, як вона, бідна, від решти країн Європи відставала.

Онука Володимира ІІ Мономаха Евпраксія-Добродея 1122 року стала дружиною спадкоємця візантійського престолу Олексія Комніна (отримала під час вінчання ім`я Зоя) й одразу серед "освічених" греків набула (на повному сер`йозі) слави чаклунки. А все чому?

Справа в тому, що вона була професійним медиком. Причому не просто медиком, а медиком-науковцем. Вона професійно займалася медичною практикою, дослідженнями в царині фармакології й спілкувалася з найіменитішими лікарями того часу.

У 19 сторіччі російський вчений Лопарьов, працюючи в знаменитій бібліотеці Медичів знайшов трактат під назвою "Алімма", що в перекладі значить "Мазі", написані Євпраксією - зауважте, нерідною для неї грецькою мовою.

Це перший у світі медичний трактат, написаний жінкою.

А ще був Кирик Новгородець - видатний філософ і математик Середньовіччя, постать якого співставна з постатями Енштейна і Ньютона.

А Володимир Мономах знав чотири мови. А його батько Всеволод - 5. Його донька Янка заснувала 1098 року школу для дівчат - одну з небагатьох у тогочасному світі. У Європі - так точно, бо тоді там дівчат мордували в монастирських "школах".

Бібліотека при Софії Київській мала 1000 примірників книг - вражаюча на ті часи кількість - гарантую - король Франції такої не мав. Та й імператор Священної Римської імперії - теж.

Але ще більше їх було при Десятинній церкві - жаль, не збереглися.

Рейнське євангеліє (40-і роки XI ст.), написане в майстернях Києва, Анна Ярославна привезла до Франції. До речі, вона вміла читати й писати на відміну від свого чоловіка короля Франції Генріха І.

І це лише те, про що збереглося в анналах.
Така ось "дикість".

А у Європі благородні лицарі навчалися на коні скакати, складати примітивні любовні віршики, плавати, полювати із соколом та рубатися на мечах. А от вміння читати, писати та рахувати серед "семи лицарських чеснот" не значилися.

І да - в шахи на Русі простолюдини грали на 100 років раніше, ніж це увійшло в моду (і то як азартна гра, що засуджувалася Церквою) серед "цивілізованого" європейського лицарства.

І не були наші пращури дикими язичниками - отой ганебний міф про те, як Русь хрестилася чи не останньою у Європі - міф і є. Брудний пасквіль на минуле України-Руси. Не було ніякого "хрещення".

А як було насправді?

Про іншу, сліпучо іншу історію наших пращурів, аніж та, як її подають професійні історики - у книзі Павла Правого "ВОЛОДИМИР. ХРЕЩЕННЯ БРЕХНЕЮ.

Гарантую - буде цікаво. Буде над чим подумати й з чим посперечатися - теж. Я, "науковий хуліган" - титулом, яким пишаюсь - запрошую до дискусії. Особливо про війни, що їх вели Рюриковичі.

Цю та інші книги автора (з автографом) ви можете замовити, перейшовши за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html

Електронні версії книг (формати pdf та fb2) тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html

Павло Бондаренко


Loading...