В Україні так часто говорять про завершення війни, домовляються про кошти на відбудову, вирішують долі чоловіків (зокрема, пропонують заборонити їм виїзд за кордон по завершенні боїв), що мимохідь складається враження, що ініціатори та автори цих розмов живуть у якомусь фантастичному світі. У час, коли ЗСУ кров'ю просуваються на лічені метри, втрачаючи життя на ворожих мінах та під вогнем російської арти, ці футурологи переймаються пустопорожнім прожектерством, буцімто для них відкрилися виднокола майбутнього.
Моя родичка, що пережила окупацію в Херсоні, а зараз дякує Богові за кожен день, прожитий під обстрілами, каже, що живе цією хвилиною. І мільйони мешканців, — чи то в зоні досяжності артилерійського вогню, чи, як тут, на Заході України, куди долітають Калібри й Кинджали, живуть схожим чином, тобто одним днем…
Ні, я не перечу: мріяти треба. Але насамперед мати під ногами твердий ґрунт реальності, а в голові – усвідомлення того, що відбувається. І, звісно, слід готуватися до розмаїтих варіантів розвитку подій, з вірою у нашу перемогу. Але для цього мали б бути відповідні аналітичні центри, а не хайпери-невігласи, тим паче з не надто чистими намірами.
Минулих вихідних відбулася безпрецедентна зустріч радників урядів та лідерів понад 40 країн світу у
Джидді. Вони обговорювали українську "формулу миру", і, що тішить, у принципі підтримали її. І ще важливо, що серед учасників був і Китай, що, здається, прагматично вирішив, на
чиєму він боці у цій, здавалося б, далекій для нього війні.
Однак вимагати припинення вогню та виведення рашистських військ за межу кордонів 1991 року без участі агресора, — це, даруйте, малювати картини на морському піску. Звісно, ізоляція недоімперії та її ошалілого фюрера має важливе значення, проте я б не перебільшував сподівань, позаяк ресурс Росії є велетенським, а мовчазна згода пересічних мешканців жити у скруті та злиднях перевірена практикою.
У Москві відреагували на зустріч в Саудівській Аравії, і ця реакція була очікуваною. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив без викрутасів, що Росія погодиться на переговори лише за умови, що окуповані нею українські терени (Крим та чотири анексовані області Південного Сходу) винесуть за дужки. Бо, вважають у Кремлі, Росія вже записала їх у свою конституцію…
Аргумент, погодьтеся, "залізобетонний" з точки зору своєї недорікуватості та безглуздя. Але це на наш з вами погляд, і з точки зору цивілізованого світу XXI століття. Але не з позиції середньовічної орди, якій обламали зуби під Києвом, Харковом та тим же Херсоном, та вона не схильна визнавати свого фіаско. Щобільше, Кремль виправдовує цю бійню відомою фразою Лаврова: "Ми намагаємося зупинити війну. Її розпочали проти нас, використовуючи Україну". А маріонетка-гауляйтер Губарєв не приховує найпотаємніших бажань: "Якщо ви (українці. - Авт.) не хочете, щоб ми вас переконали, то ми вас уб'ємо. Ми вб'ємо стільки, скільки буде потрібно: один мільйон, п'ять мільйонів – або винищимо вас усіх. Поки ви не зрозумієте, що ви одержимі й потребуєте лікування".
Тому, як оце недавно цілком резонно висловився Віталій Портников, "Путін не збирається ні з ким домовлятися". А разом зі
своїм вождем, — і більшість росіян. Точніше, — попри укорінену в генах найостаннішого російського бомжа імперськість і зверхність до інших, - "болотним обивателям" насправді
байдуже, якою ціною "цар" має намір воювати.
Війна як процес, тим паче війна у прямому пропагандистському етері, — що може бути більш захопливим видовищем для інфантильної та войовничої біомаси?
Той же Пєсков визнав, що у Росії – "не зовсім демократія, а досить дорога бюрократія". Його поправка про ймовірний відсоток, що його збере Путін на виборах, "не 90 відсотків", свідчить, що Росія не готова до будь-яких трансформацій, а тим паче – до нормальних та партнерських стосунків зі світом.
Світом, який ще й досі живе ілюзією про шанс переконати цю дику сатрапію резонними аргументами, аби утримати її у нинішніх кордонах. І світ, який достеменно
знає, що його задум приречений на провал, позаяк неможливо втримати імперію, яка пережила себе. Хіба тільки диктатурою на кшталт сталінської – з гулагами, тотальними репресіями
інакодумців, зовнішніми експансіями й спробами роздмухати "міровой пожар". З Путіним чи без, — не має особливого значення, позаяк навіть найліберальніший російський ліберал не
скоїть суїциду, погодившись на демонтаж імперії.
Тому, як на мене, слід готуватися до тривалої війни, відклавши на завтра усі фантазії про повоєнну Україну. Ми перебуваємо на передньому краї Третьої світової, і маємо знати, що "життя триває, точиться війна".
