Вони якісь, м'яко кажучи", "дивні", ці росіяни, або ж косять під дурників. Це треба було дочекатися, щоб на летовищі у Саках згоріло дев'ять їхніх літаків (від ударів українських ракет, чи, як пишуть американці, після вдалої операції українського ССО), щоб Слуцький прокинувся і заволав про "точку неповернення". Я розумію, Крим – сакральний для Путіна, який, правда, на початках плутав Херсон з Херсонесом. Але, наскільки мені не зраджує пам'ять, "точка неповернення" трапилася раніше, значно раніше, аніж тепер її трактують держдумівські "історики".
Зрештою, дивуватися нічому. Ідейний натхненник Путіна і, слід думати, усієї його кремлівської камарильї, один із теоретиків і адептів російського фашизму, теж потерпав від світоглядної шизофренії. "Росія — найбільша паскудна, до блювоти бридка країна у всій світовій історії. Методом селекції там вивели жахливих моральних виродків, у яких саме поняття Добра і Зла вивернуте навиворіт. Всю свою історію ця нація борсається в лайні й при цьому бажає потопити в ньому весь світ", — написав якось він. І при цьому стверджував місійність "русского человєка", такої собі "білявої, блакитноокої бестії", перед якою мусить скоритися світ.
"Точка неповернення" трапилася навіть не 24 лютого, коли кремлівський "стратег" вирішив, що прийшов його час. Так, повномасштабне вторгнення стало лише точкою біфуркації його роками нагромадженої злоби, провалених спроб знищити Україну іншими шляхами, притлумлених до пори до часу імперських фантазій. У вічних пошуках нумерологічного символізму він чомусь обрав дивну дату – ніч з 23 "фєвраля", забувши, мабуть, що його ж співвітчизники-"історики" комуністичного розливу фальсифікували й цю "сакральну" дату.
І не тоді, коли рашистські банди, по- злодійськи озираючись, втікали з-під Києва, кинувши "парадки" з аксельбантами, призначені для параду перемоги Хрещатиком. І навіть не після того, як світ жахнувся Бучею, Ірпенем, Маріуполем, які до болю нагадувати українцям Батурин та Тюрму на Лонцького у Львові, або ж знищений дощенту Тернопіль після "визволення" радянськими військами.
"Точка неповернення" сягає значно глибших історичних пластів, коли Україна-Русь обрала європейську перспективу, об'єдналася з Річчю Посполитою та Литвою у могутню і цивілізовану державу, а Московія здалася на милість Орди, і почала виводити свою "елітну" генеалогію від перелицьованих-перейменованих "князєй" і "графйов" зі сарай-батуським корінням.
А що ж відбувається тепер? Тепер ми, навпаки, перейшли до "точки повернення". І колони росіян, які вчора переповнили наразі ще цілий Кримський міст, "евакуйовуючись" із "обжитих" чужих родинних гнізд, — знаковий акцент цієї "точки".
Вони ганебно повертатимуться не тільки з України, яку ще досі вважають "своєю". Їм промовисто вказує на двері Європа, не стримуючись у висловах: "а що, росіяни мають вроджені привілеї та спадкове право подорожувати континентом?". Передбачаю, що незабаром їх гнатимуть з усіх пристойних товариств і компаній, в яких поважають не гроші й "ікорочку", а людську гідність і розум.
Повертатимуться у свою "паскудну і бридку" шагреневу шкіру, яка малітиме з кожним роком, з кров'ю вибльовуючи загарбані колись терени та народи, що теж сахатимуться її. У Московію, ізольовану, денацифіковану, загорнуту у гамівну сорочку санкцій, репарацій та контрибуцій за минулі "подвиги". У Росію кримінальних злочинців і гопників, зі своїми "звичаями" і "понятіями". Без імперських амбіцій і без месійних комплексів. Як колись написав знавець цієї території Бісмарк: "Росія небезпечна мізерністю своїх потреб". Мізерність потреб нарешті визначатиме й мізерність її перспектив.
Тому даремно думський тугодум Слуцький каже, що після його версії "точки неповернення" позиція росіян на перемовинах буде "жорсткішою". Ще питання, чи захочуть з ними говорити взагалі.
